Темниця страху

Темниця страху

Ти тягнеш хвіст, і за собою все почуваєш пустоту,
Ти ладен бити і гнітити того, що в камері сидить,
Ти чуєш страх, що в них живе,
Ти чуєш слабкість і покору.
Береш за руку і украй, де тіло гнило і свербіло,
І на руках та свіжа кров, стікала легко запотіла,
Над головами озвірілих відрубаних, застиглих,
Дивились очі омертвілі, у глибочінь, у пустоту.
А там крізь браму подих свіжий,
Він чує, чує і іде, іде і прямо за тобою,
Волоче лапи, нашкребе, він вже почув шалений ритм,
Твоїх ударів, відчай слів.
Віддайсь у руки і мовчи,
Аж доки вдарить і збіжать
Із тіла кров'яні потоки,
Вона не кине, а стоїть у тебе прямо за спиною.
І бачить світ свиней багатих,
І манить, манить їх кипить,
Аж доки ніж ударить в груди,
І так зненавистю тремтить.
Аж доки вилетить душа,
Пірне у вічну глибочінь,
Де двері навстіж у темницю страху,
Отам в душі та синя кровоносна вена,
Яку ножем черкне метал,
Обличчя вмить все побіліє,
Пітьма, пітьма, спустошить твоє тіло,
І насміється над життям.