Садист 4
З дитинства ти освоював людину,
Жадав почути її крик,
І згодом став шукати жертву,
Але знайшов страшне дитя,
Яке лежало у канаві.
Опухле від води в порізах,
Ти підіймав прогнилий стан,
Спустошений побаченим,
Гірку сльозу не проливав,
Лише байдужість, липкий сморід,
Бажання зазирнути в труп,
Найбільше серце переймало.
Через роки ти став дорослим,
Але ніяк не забував,
Ті мертві і холодні очі,
В пітьмі химерою ти став,
Дитячі крики полюбляв,
Лиш біль наповнила уста,
І крижане потворне серце,
Все ниє, ниє без кінця.
Садист 4
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2011
Свидетельство о публикации №111112006851
Свидетельство о публикации №111112006851
Рецензии