О тій, яка завжди весела
Веселі очі і кроки легкі та сліпі,
Заграє усмішка твоя
Серед морозів і снігів,
Порине в вічну загадковість.
Ти знову радісно біжиш,
Де сонце грає серед поля,
Бувало дні – серед садів
Просохлих квітів на морозі.
Я злість відводив на рослинах,
Що вже замерзли назавжди,
Як ті обличчя, що упали
В безодню днів, ночей холодних.
Твій ніжний стан хотів забути
І прикусити, аж до крові,
Твої прекрасні, ніжні губи
І груди стиснути до болі.
Так, в час нічний, хотів би я,
До тебе тиснутись змією,
До тіла ніжного твого,
Знов відчувати теплоту.
І тіло покарати молоде,
І в лоно гострий ніж встромити,
Щоб кров із рани бігла й бігла,
Відчути смак твоїх утіх.
До ранку зміг би над тобою,
Отруту лити в свіжі рани,
Ніжніше навіть інші любі,
Я цілувати ніжний стан.
О тiй, яка завжди весела
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2011
Свидетельство о публикации №111082405421
Свидетельство о публикации №111082405421
Рецензии