Евген Маланюк. Шевченко

Не поэт -   до боли было б  мало,
Не трибун - ведь тот   лишь рупор масс.
И совсем уж  не "Кобзарь Тарас"
Он, кем занялось и запылало.

Нет, скорее, бунт встающих рас,
Пламени язык, чтоб  тьма пропала,
Крови выброс, что зарокотала
мщением, и гнев, что не угас.

Рвущего оковы   лютый взор,
Гонта, что детей своих кончает...
В предрассветном зареве простор
с крепким хрустом спину расправляет.

Тут же  -  мать, что ласкою богата,
и садок вишневый возле хаты.

с украинского перевел А.Пустогаров


Шевченко

Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — «Кобзар Тарас»
Він, ким зайнялось і запалало.
 
 
Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум'я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.