Ти нахилилась головою

Кістки подавлені візками
Між диким світом і тілами,
Ридала мати над тілами,
Лиш посміхалася мені,
О люта смерть, гіркі удари!
Коли хилилась головою,
Щоб подивитися у вічі,
Вам розтерзання – вічна насолода
Твій ніж холодний нам у спину,
Під тяжким нахилом глухим,
Стікала кров із мертвих тіл,
Чи куштували їх на смак
Ці зуби сточені над криком,
Бездушних, сірих відчуттів?
Твоїх слабких, байдужих кроків,
Сердець спустошення і віри,
Мене тримала на руках
І посміхалася в обличчя
Все тіло змучене моє
Ти хочеш влади надо мною?
Аж не хилюся я услід
Від кров'яних, потворних спин,
Відбитих почуттів у ямах
Ти зачекалася на мене
Моя скалічена любов.
Серед довірливого кола
Химерні крила розляглися
Незрозумілого убивства,
Карання просто сміх і гріх,
Який знесла твоя сокира
Від божевілля і утрат,
Немає сили і болять
У мене немічні коліна,
О не штовхай мене у спину!
Моя пригнічена любов,
Моє забуте, вічне щастя,
Не дочекалося мене.
Ти похиляєшся усім
Цим божевільним і дурним головам,
Нахаби зрадили Христа
І приховали власний погляд,
Коли побачили у злості,
Згоріле місто, власний дім
І смерть чекала все на мене,
Вогнями темними на шкірах
Ти залишила помирати
У тихих стінах на землі.
Відповідаючи погрозам
Топила матір нас дітьми,
Сиріт забуте покоління
Нам дозволяли тут прожити
Харчі у жмені під сміттям,
Життя не бачили і світла
Ми скуштували гріх насильства,
Каліцтво нації і змови
Все заграбастане живе
І правда схована за ґратами.
Віджите покоління православних
Всі тільки криють власний гріх
І приховались під іконами,
Святого слова і пророцтв
Вам не стояти у повазі
І не ховати гірких слів,
Бо ви всі грішні, навіть більше,
Ми всі тут грішні на землі.