Завіса крові ллється швидко,
Спочатку завмирає у повітрі,
А потім голосно кричить
І тяжко падає додолу.
Удар, удар іще удар,
Як наче в серце нам кинджал,
Ти лупиш те повітря вщент,
Змітаєш наче ганчірки.
Старі портрети, ящики,
Ти б'єш і б'єш, і знову б'єш,
Аж щось за руку тебе тягне,
Ти зупиняєшся на мить.
Як наче серце знов спинилось,
А потім тихо, тихо билось,
І знову, і знову відродилось
Із крові, м'яса із тільця.
Холодний ти і без кінця,
Тебе спиняє власний час,
Чекає миті на удар
І б'є у спину терпким потом.
Що в час нагадує життя,
Яке стривожене чуттям
На дні зухвалої безодні,
Керує розумом і сном.
Маятник
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2011
Свидетельство о публикации №111050900402
Свидетельство о публикации №111050900402
Рецензии