Г. Петросаняк. Когда из ущелий подымется мгла...

***

Когда из ущелий подымется мгла и на
берегу одичалом  в цене снова чистая будет  бумага,
приди, я с тобою  хочу допить  эту чашу вина -
гуцульской горной осенней зеленой влаги.

Но клич мой бьется в сетях окольцованной птицей,
пульсирует в руслах вен, и  такая пропасть меж нами,
что если тебе  суждено  мне присниться,
ты появляешься под чужими обличьями и именами.

Все же твое присутствие чувствую  я подчас,
но проснусь и тут же покорно попаду под опеку
мысли,что время уклоняться от объятий для нас
будет длиться по крайней мере до скончания века.

с украинского перевел А.Пустогаров

Коли з улоговин підніметься мряка, коли на
здичавілім березі знову в ціні буде чистий папір,
прийди, я хотіла б з Тобою ділити зелені вина
гуцульської осені у холодних келихах гір.
Ці запросини б'ються в безоднях,  мов окільцьований птах,
пульсують у руслах вен, непідкорених нами.
Я ж, натомість, так старанно уникаю думок про Тебе, що навіть в снах
Ти з'являєшся під чужими обличчями й іменами.
Та все ж впізнаю атмосферу Твоєї присутності і щораз,
прокидаючись, упокорено віддаю себе під опіку
думці, що час ухилятися від обіймів для  нас
триватиме щонайменше до закінчення віку.