Е. Плужник Мужик жал рожь...

Євген Плужник
* * *

Косивши дядько на узліссі жито,               
Об жовтий череп косу зазубив...               
Кого й за віщо тут було убито,               
Хто і для кого вік свій загубив,               

Йому байдуже... Тут, на місці бою,               
Таке дорідне жито і густе,               
А що на гній хтось жертвував собою,               
— Пусте...               

Косар схиливсь над річчю дорогою —               
Косою срібною, що череп пощербив,               
І, череп той відкинувши ногою:               
Порозкидало вас! — проговорив.               


Евгений Плужник
* * *

Мужик жал рожь на поле возле леса.
На желтый череп лезвием попал…
Кто тут сражался, из какого интереса
Своею жизнью рисковал,

Его не трогает…Ведь здесь, на месте боя
Густым и крупным уродился злак.
Что люди стали частью перегноя-
Ему пустяк.

Склонился жнец над вещью дорогою -
Косой блестящей: как, не повредил?
И, череп тот, отбросивши ногою:
Понабросали тут!- проговорил.