Галина Петросаняк. Прага

С высоты птичьего полета башни и крыши,
занесенные снегом декабрьским купола твои, Прага.
Разреши,  мелодию  осеннего полдня услышав,
утолить жажду странствий мне влагой
твоих вин. Понемногу гас
парк на склоне, как краски на фреске,
музыканты на Карловом мОсте играли осенний джаз,
женский голос взволнованный звал кого-то по-чешски.
И случайному проезжему, уставшему немного уже
по дороге из света не столько нового, сколько незнаменитого,
показалось, что теперь он в симфонии Дворжака или витраже
Альфонса Мухи в соборе святого Витта.

Перевел с украинского А.Пустогаров


***

З перспективи пташиного лету вежі і куполи,
притрушені снігом грудневим дахи незрівнянної Праги.
Звели звучати мелодії осіннього дня, коли
цього міста вина тисячолітні твою тамували спрагу
далеких мандрів та вражень. Помалу гас
парк на схилі, неначе палітра фрески,
музиканти на Карловім мості грали осінній джаз,
стурбований голос жіночий кликав когось по-чеськи.
Й прибульцеві випадковому, що трохи стомився вже,
ідучи не стільки з нового, як з ніким не знаного світу,
життя здавалось симфонією Дворжака чи вітражем
сецесійним Альфонса Мухи в соборі святого Віта.