Може, все не так?..

А я так хотіла неволі з тобою…
Чи справді в мені не лишилось раба?..
Цю рану землею і небом загою,
Скінчиться нарешті надій зорепад.

З дерев облітають відобрази сонця,
І серце невтішне — але це мине.
Напевне, щось інше коханням здалося…
Та все ще цікаво — згадаєш мене?

Ковтаю повітря із присмаком пилу,
Блукаючи містом, співаю пісні…
Мабуть, я таки та Єдина і Мила —
Та спробуй це зараз довести мені.


Рецензии
Українську мову ніби навмисно створено для того, щоб складати нею вірші та пісні. Ви це яскраво довели! Ваш вірш щирий, ніжний та співучий! Мені дуже сподобалося! Спасибі, Вікторіє! Щасти Вам! В.

Виктория Волина   24.09.2011 22:38     Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.