Юрий Андрухович. Подземный зоопарк

"Живут под городом, как в сказках,
Киты, дельфины и тритоны... "
Б-И. Антоныч

Живут под городом киты, тритоны,
еще живет под городом дельфин.
Во впадинах, где черный месяц тонет,
где выбрали породу из глубин,
они живут – миноги и мурены,
сирены, осьминоги. И смиренно
соцветие слепое губок и медуз –
в провалах шахт и в ямах наших душ.

И львы живут под городом, и в лоне
своем их спрятала горячая трава.
Летучие жирафы, зебры, кони
пасутся и цветут на дне саванн.
Живут под городом питоны, крокодилы.
Лиан трепещут сахарные жилы,
мелькают тени обезьян в ветвях,
и сотни сотен мошек, мух, мурах.

Живут под городом и зубры и буй-туры, –
ревут их трубы в ночь, как медь среди зимы.
Сайгаки, сарны, пасынки натуры,
пасутся на краю угодий тьмы.
И мамонты, что ласковей коровы,
и мастодонты. Каменны дубровы
от них, как трепетную плоть, трясет, –
они сюда сбежали от охот.

Живут под городом паломники, мещане.
И крылья в рукавах у этих и у тех.
Вращаться никогда не перестанет
порочный круг копеечных утех.
И все, как наверху, – забавы и обновы,
гулянки, свадьбы, фонари, подковы,
любовь и поцелуи, плач и бред...
Под городом. Да города-то нет.

С украинского перевел А.Пустогаров


(из сборника "Екзотичні птахи і рослини", 1991. Цикл "Планетарій"")

Підземне зоо

"Живуть під містом, наче у казках,
Кити, дельфіни і тритони... "
Б.-І. Антонич

Живуть кити під містом. І тритони.
А ще дельфіни. В сумерку глибин,
в западинах, де чорний місяць тоне,
де вибрано породу з порожнин,
вони живуть – міноги і мурени,
сирени, восьминоги. І смиренне
сліпе суцвіття губок та медуз
у вирвах шахт, у ямах наших душ.

Живуть під містом леви, жовті й сонні.
Сховала їх розпечена трава.
Летючі зебри, антилопи й коні
цвітуть на дні пасовищ і саван.
Живуть також під містом крокодили.
Заплутані в ліан солодкі жили,
тріпочуть тіні мавп або папуг.
І сотні сотень мух, мурах, ропух.

Живуть під містом зебри і буйтури, –
ревуть їх сурми в ніч, мов мерзла мідь.
Сайгаки й сарни, пасерби натури,
пасуться на межах нічних угідь.
І мамонти, сумирні, мов корови,
і мастодонти. Кам'яні діброви
двигтять від них, тремтять, як тепла твань,
вони сюди втекли від полювань.

Живуть під містом люди. І прочани,
і міщухи. І крила в рукавах.
Розкручується знову копійчане
порочне коло вицвілих розваг, –
усе так само. Пиво ярмаркове,
скрипки весільні, ліхтарі, підкови,
цілунки, плач, кохання і пітьма...
Під містом. Тільки міста вже нема.