Знаю я, що полягу тут,
долілиць, під березою,
осінню, пізно осінню,
коли вкриває вітрами землю
природа пожовклим листям.
В пам'яті, тільки в пам'яті,
ми живі і не страчені.
З вірністю лебединою
ти будеш стільки мене чекати,
як місяць плекає зорі.
Буде так, як загадано,
снами яв не утішиться,
чуєте, як під хмарами
ллється сум по заснулим заживо
на землі, десь у Мар'янці.
Знаю я, назбираєш ти
повесні сік березовий,
аби знову сум сірої журби
за лелечими
