Илахим
Поцiлункове
Илахим
Як зустріч десь серед пустелі
Двох дуже вимучених спраг…
Тремтить планетний епітелій -
Аж гори валяться у прах.
А відчуття настільки гострі –
Б'є кров… у скроні? через верх?
І блискавка – контрольний постріл
За низкою розрядних черг.
Так п'ють коктейль із райським соком.
Це зустріч променів зірок.
І те, чого сягають оком,
Вже поруч – лиш зробити крок.
Ось так кохаються медузи,
Така у скатів є любов…
Солодше акустичних музик,
Де всі підсилювачі оff.
Палка оргіастичність Сходу,
Невинна ніжність кошенят.
За відповідної погоди
Так ніжно дзвоники дзвенять,
Коли торкнулись пелюстками…
Це мить гармонії світів,
Коли ведуть у небо гами
Таких шалених почуттів.
Неначе спалахнули свічі,
Де перехрещено ґноти.
Це все жіноче й чоловіче
На мить зійшлося в «я» і «ти».
Гадають так на спільну долю
За візерунком на вустах.
І ніжність в кожній альвеолі…
Зриває геть всесвітній дах,
Чого ніколи не бувало.
Це мить єднання двох харизм.
Так із приборканністю шквалу
Грайливо шаленіє бриз
Над морем десь в очах Куїнджі.
Так Сонце пестить Сен-Тропе.
І навкруги все зовсім інше,
Коли поцілував тебе.
© Copyright: Илахим, 2025
Свидетельство о публикации №125031804863
Она любила...
Она любила – к счастью? на беду? -
Все искреннее, хрупкое, живое.
Любила помолчать начистоту.
А скажет – черт в аду от правды взвоет.
Она любила рисовать дождем
Сердца и стрелы по бесцветным стеклам.
Она любила вечера вдвоем,
Когда природа осенью продрогла.
Любила строки, только не из тех,
Что их по кругу сотни глаз пускают,
Как шлюху – гопота. Любила смех,
Хотя и грусть порой была близка ей.
Она любила верить не в себя,
Хотя совсем к другому привыкала.
Она любила быть собой, любя,
Когда охота жить не по лекалам.
Напоминать не серое пятно.
Вживаться в душу так - за жизнь не вытрут...
И о любви тяжелое кино,
Где в душу, словно гвозди, входят титры!
Она любила тех, кто не святей
Понтифика; и свой негромкий омут.
Из листопада нитями дождей
Шить саван одиночеству былому.
Она любила внешностью своей
Раскрасить черно-белость фотоснимка.
Не суть куда сквозь лабиринт аллей
Идти… ради самой ходьбы в обнимку.
Будильник на прощанье заведя,
В итоге время Ч проспать невинно.
Быть капелькой прохладцы, чуть спустя
Срывающей желание-лавину.
Любила странность женскую свою.
Смешную непосредственность эмоций.
Игривость слов – Цветаева в раю
Наверняка, услышав, улыбнется.
Любила шум веселья допоздна,
Смеясь над тем, что криво истолкуют.
И пусть она еще не рождена,
Мне трудно разлюбить ее такую.
© Copyright: Илахим, 2022
Свидетельство о публикации
Другие статьи в литературном дневнике:
