Игорь Литвиненко. Илахим.
Названная всем иным...
Чуть-Чуть Другой
Длится твой взгляд, дольше чуть - чем навеки:
Сердца предчувствуя пьяный кураж,
Школьница - стой перед классом, как Мекка -
Чтоб, только я совершал к тебе - хадж...
Всё, чего не было - вряд ли забыто:
Если обман - это нравственный труд,
Фразы у разума детского чьи-то -
Ах - не моей ли метафоры ждут?
Сумрак у пашни - сиренево-пегов:
Девочка - лжи не исследовав край,
Словно шкатулку сокровищ ацтеков -
Синие слишком - глаза открывай...
Паства двух губ - ходит в храм поцелуя:
Двоечница - возле шороха книг,
Ах - у доски, трогай тряпку сухую -
Мокрою станет она в тот же миг!
Лирике - не обрезай пуповину:
Хоть пустоту - всем иным назови,
Ты, из женьшеня и кожи змеиной -
Варишь для мальчика - зелье любви...
НА-небо - высыпь мелодии ноты:
Стань повзрослевшей - почти наугад,
Лишь бы, как гвоздь - в мою голову, кто-то -
Вбил молотком - этот искренний взгляд...
---
За любов
Илахим
Цей бій не мій.
Я за любов не борюся давно!
(Олена Мос, З любов'ю)
Безсилий алкоголь, не вилікує «Прозак».
Могутніша любов, ніж будь-яка з хвороб.
Коли вже на вустах мистецтво, а не проза,
Поезія в крові – убивчий психотроп.
Від Грації краса та зреченість від Буди -
Ти суміш протиріч отруйна і п’янка.
Раніше і не знав, яким я вмію бути:
Невтомним і без сну; нещасним без дзвінка.
Літаючим без крил і без абсенту п’яним.
Без тебе існував – віднині я живу.
Кохання-абсолют єднає Інь із Янем,
Тілесність камасутр з душевними ґунфу.
До тебе на ядрі я б міг летіти верхи.
Як дурник із казок, пірнати в кип’яток.
Лише для тебе всі зіркові феєрверки,
Феєрії рядків, салюти з пелюсток.
Слова - нехай вода… та нищать і каміння.
Поволі, тихо, як вибухують бруньки.
Хіба важливо те, що ми такі відмінні?
Ти – вишуканий сум, я – ліки від нудьги.
Ти – як здоровий глузд, я – регіт божевілля.
Ти – сексуальний блюз, я – радше буйний панк.
Ти – оперний мотив, я – па із водевіля.
Ти – драйвовість в собі, я - лірика ва-банк.
Ти – наче діамант парижів чи венецій.
Я – ніби той селюк в суцільній простоті.
Вода стає вином; коли любов торкнеться
Нечутно, як Христос пройшов би по воді.
Ми наче класицизм в обіймах авангарду.
Кохання – це завжди єднання двох світів.
Можливо, за любов боротися не варто.
А з нею, щось мені здається – поготів.
Другие статьи в литературном дневнике:
