П’ЯТДЕСЯТ +
Танцюю-бенкетую з усіма у недовічному балеті,
і все щільніше мого часу замикається кільце.
Двадцятий вік мені десятиліття виділив одверті,
бо в десятиліттях завжди є душа й своє лице.
В свій «образ» в дзеркалі дивлюсь я не панічно
й допоки ще не слабшає мій розум. Пам'ять – світ!
Гітара, школа, армія, футбол, ХЮІ*. Це світло!
Моє життя! Мої роки шестидесяті, де буяє бітлз!
У цих роках, які розтанули, стою, як у підніжжя
вершин, де вітри вічності січуть і косять нас.
Але на п'ятдесят всі радощі я множу втішно
й не плачу коли напасті ділю на сімдесят плюс п’ять.
На жаль ми вже вусаті лисі, сиві, досить літні. Щемко!
Але не раз я оглянусь, - хоча втомився й постарів -,
на неповторні ті п’ятидесяті, (не на тисячоліття третє).
Нехай моє дитинство завмирає, ніби мошка в бурштині!
* - ХЮІ - Харківський юридичний інститут
- з книги «P.S.»
50
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125041201811
Свидетельство о публикации №125041201811
Рецензии