Забуваю рiдну мову...

        ***
Забуваю рідну мову,
З ким нема погомоніти,
Де батьки лежать- степ, сови
Плачуть тужать, мов ті вдови,
Кам"яні хрести та плити
Потонули в землю вриті,
Ні з ким сум свій розділити!..

В степ орли ще прилітають-
Тут де є розправить крила!..
Хутко здобич помічають,
Камнем падають, хапають,
Хто не встиг втекти-могила!..
Хижаки такі і є,
Тут у них свої закони,
Кодекс правил,"муветони",
Іншим словом - "житіє"!..

Ми сумні пісні співали
Про могили та степи,
Дикі коні де блукали,
Як в аркани їх в"язали
Запорожці- козаки...
Хто цю землю не топтали,
Всім дісталося по "салу",
Турки, німці, підлі ляхи
Й досі хворі з переляку!..

Ми малими там гуляли,
В травах коників шукали,
До кишені всіх складали-
Ті ж стрибали, щоб втекти...
Квіти несли мамі й тату
В день народження, чи в свято
Польові пахучі квіти,
Ми були дотепні діти:
Чуйні, любі, доброзичні,
До пісень та танців звичні
Ще й розвинуті фізично,
Бо любили грать в футбол,
Волейбол та баскетбол...
За ділами день проходив,
Вечір теплий в двір заходив,
Руки мили, йшли вечерять,
Всі збирались за столом,
Їли кашу з молоком...

Тут багато що казати-
Усього і не розкажешь...
Тяжко жить без мами, тата,
Без сестри, дочки- ще зляжеш!!.
Йде життя, нас не питає-
-Чи то холодно, чи жарко?
Всі залізли нишком в шпарку,
Хто в свій дім, в свою хто хатку,
Хто горює, хто співає,
Вік свій кожен дожинає...

Забуваю рідну мову,
З ким нема погомоніти,
Де батьки вже сплять-степ,сови
Плачуть, тужать, мов ті вдови,
Кам"яні хрести та плити
Потонули в землю вриті,
Ні к ким сум свій розділити...

         ***