Libertango мого Кохання

"Світло в її долонях"

    Вона жила просто. Вона ніколи не гналася за гучним щастям. Її щастя було тихим — схованим у запаху ранкової кави, у променях, що торкалися щоки крізь вікно, у музиці, яку чула лише вона.

    Вона вміла любити не для того, щоб її любили навзаєм, а тому що її серце співало, коли хтось поруч ставав трохи щасливішим. Її любов не питала: «А мені?» Вона просто була — у теплі пледа, яким вона накривала, у словах підтримки, у мовчанні, що говорило більше за крик.

   Одного разу вона зустріла людину, яка носила в собі дощ. Він був ніби завжди трішки самотній. Його посмішка була обережною, як промінь, що боїться згоріти. Але вона не злякалась. Вона просто була поруч. Не вторгалася, не виправляла, не доводила — просто світила.

   З часом він почав розквітати. Не тому, що вона його змінила — а тому, що він сам захотів стати кращим. І, можливо, вперше в житті, він відчув, що любов — це не залежність. Це свобода.

   Вони не обіцяли вічності. Вони просто жили — день за днем, крок за кроком, у взаємній доброті.
   Вона була його світлом.
   А він став її спокоєм.