Моя душа – сумна пустеля,
Що пересохла від думок.
І лиш надій незламна скеля
Дає їй бажаний ковток.
Щосили вже весніє квітень,
Барвисте пише полотно,
Але в душі, здається, вітер
Свистить, шукаючи житло.
У грудях – болісні страждання,
А черга вразливих новин,
Немов готує до заклання,
Вбиває в душу гострий клин.
Пливу в потоці ностальгії,
Шукаю пристань рятівну.
І лише іскорка надії
Мене втішає в мить гірку.
Душа пустеля
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125040908958
Свидетельство о публикации №125040908958
Рецензии