Гниле море

(Чонгарська легенда)

Зім’ятий роками могутній Гирей
Залишив свій трон для Гиреїв-дітей.
Гирей за Гиреєм сідали на трон:
Такий у династій одвічний закон.
По черзі став ханом зухвалий Гирей.
Зібрав він орду з відчайдушних людей.

Як берегом їхав чонгарським Гирей,
Щоб списом здобути чудовий трофей,
то простір праворуч – Сиваш заливав
І хвилею кОням підкови лизав.
Проміння аж сипало сонце в Сиваш,
Воно виливалося сяйвом на пляж.

«О, чародійнеє море моє!
Дай чари на спис мій, які в тебе є!» -
Цю просьбу до моря Гирей проказав
І списа у хвилях сившських скупав.
Відразу зазнав перетворення спис,
Набув войовничих упевнених рис.

Коли повертався з походу Гирей,
Мав силу-силенну коштовних речей.
За ним на канаті тягнувся трофей -
З печаллю вологих блакитних очей.
То ж гордість його виривалась з грудей.
Забувши про вдячність нахабний Гирей.

Став хвилі топтати ногами, як біс,
І бризки сріблясті низати на спис.
Обурені хвилі, як зграя акул,
Зайшлись вирувати, збираючи мул.
І чорний смердючий відбризнутий глей,
Як помсту, в обличчя отримав Гирей.

– Велю називати це море гнилим!
– Гнилим! – вся орда повторила за ним.
І як не яскрилися хвилі – дарма.
Дарма, що гнилля у цім морі нема –
Все ж носа ховають, хто їде у Крим,
Бо й досі Сиваш називають гнилим.