В думках своїх вертаюся в село,
Іду від Стронського роз’їзду полем,
До Оржиці блищить мій шлях як скло…
А я в Булатець йду, чуттями повен.
Ось Гмирина! Низина. Річка. Гай.
Під гору сад, дорога, млин, тополі,
І вже ось, ось, за школою мій рай,
Сліди минулої сумної долі.
Та як по правді, якось все не так,
Немов воно моє, і наче все не наше…
На хаті батьківській не рідний дах,
Веранда, ганок, вікна і димар інакші.
Інакші: два сараї, хвіртка, льох,
Паркан, ворота, вулиця, поляна,
Та тільки як невидимий зв’язок, -
Батьки на цвинтарі - пекуча рана.
Для когось їх давно уже нема,
Ні в рідній хаті, ні побіля двору,
А я до них іду, думками зокрема,
Долаючи війну і всяку пору.
03.04.2025
Иду от Стронского разъезда полем
© Copyright: Павел Сало 2, 2025
Свидетельство о публикации №125040305140
Свидетельство о публикации №125040305140
Рецензии