Судили люди за любов,
За ту, що не за віком.
Що хтось не друже з головою,
Що треба пити уже ліки.
Але ж любов іде з душі,
І вік тут зовсім не при чому.
Чому ж так судять її всі,
Це що ж за аксіома.
Невже не можна полюбить,
Коли роки зпливають.
Невже одному краще жить,
Чомусь про це всі забувають.
Коли в душі горить вогонь,
То поділитись хочеться.
А якщо щей живе любов,
То очі щастям світяться
І що ж у цьому є постидно,
Що хтось, когось кохає.
Вона докаже привселюдно,
В коханні віку не буває!!!
Судили люди за любов
© Copyright: Людмила Кравченко 4, 2025
Свидетельство о публикации №125033002240
Свидетельство о публикации №125033002240
Рецензии