Спроба перекладу вiрша А. Вознесенського
САГА
Ти мвне завтра вранці розбудиш.
Поцілуєш - і я теое втрачу.
Ти ніколи мене не забудеш.
Ти ніколи мене не побачиш.
На прощання цілуючи в груди,
Я молитимусь: "Боже, пробач нам!
Я ніколи її не забуду.
Я ніколи її не побачу".
Щось на себе накинеш, невзута
Проведеш до воріт своїх дачних.
Ти ніколи мене не забудеш.
Ти ніколи мене не побачиш.
Я піду, озирнусь - силует твій,
Як маяк, буде мріти. Одначе
Повертатись - погана прикмета.
Я ніколи тебе не побачу.
Щось ще буде: ми не на безлюдді,
Але, попри події подальші,
Я ніколи тебе не заоуду,
Я ніколи тебе не побачу.
І коли навіть, згідно Гафізу,
Народитись нам знов поталанить,
Ми себе не впізнаємо, звісно,
Й, розминувшись, спливем за туманом.
І минуле пошле нам хіба що
Двійко фраз, щоб вчувались нам всюди:
"Я ніколи тебе не побачу,
Я ніколи тебе не заоуду".
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2025
Свидетельство о публикации №125032901746
Свидетельство о публикации №125032901746
Рецензии