Допите вже моє старе вино,
і свічка тоскно мовчки світить.
В ніч вінницьку, немов в вікно,
гримить і стукає останній вітер.
Ліхтар хитається в Соборній, ніби гриб.
Під капелюхом мозок – жерсть іржава
й качає німб мій тьмяний і блідий, -
ліворуч і праворуч, як заграва.
По книгам - смуток й тіні поповзли
по сторінкам все вище, вище, вище...
І, відривається душа, - лише шматки,
хоча чіпляє розум мій допоки видно.
Скрипить вже хвіртка вітром мозковим
й під п'яним місяцем письмацьке хилитання.
В яку найдивну – смійся, плач і не моли -
ти грає ніч зі мною? Для вагання?
Чекав з надією, щоб день - новий,
але душа вже хоче спокою - слова пророчі -
і в розум заповзає тінь, - «Життя лови!»,
і знову я мовчу у владі вінницької ночі...
– з книги «P.S.»
Вiнниця. Нiч
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125032505759
Свидетельство о публикации №125032505759
Рецензии