Внутр1шня тиша

Вечірній сум мого вікна
Чекає знов світанку,
Я озираюсь без кінця,
Думки гудять до ранку…
А може – так, а може й ні…
Тут – сумніви і втома,
Тут тіні ходять по стіні,
А я малюю здогад,
А я ж малюю в голові
Одвічний плин всіх страхів,
І цей неспокій в голові
Тягаю купой лахів.
Тягаю скрізь, беру з собой,
Як кайдани і пути:
Туди – не можна, там – кордон,
Обмеження ж ці всюди!
Панічний крик в моїй душі,
І сльози: «Що ж робити?».
І знову – списки в голові
Про те, як треба жити.
Про все на світі, що для всіх
Так добре і чудово…
А що для мене? Горе й сміх…
А я шукаю свого.
Вечірній сум мого вікна
Колише мій неспокій:
І тільки тиша внутрішня
Підказує, що сокіл
Літає так, як хоче сам,
І обирає – віру:
У небі завжди має храм,
І дозволяє тілу.
І дозволяє собі все,
Куди бажання кличе:
Якщо за покликом іде,
То він злітає вище.
І тільки тиша у собі
Підкаже, що хотілось
Не всім підряд, а лиш мені,
Щоб серденько зігрілось.
Як озиратись без кінця,
То не знайдеться краю:
Там, де забита голова,
То спокій не шукають.

24.03.2025

© Inna Омут, 2025