Якби ж то весна залишалась завжди,
Дзвеніли струмки і верба зеленіла,
Співали, радіючи сонцю, пташки,
І річка блакитним сріблом променіла!
Щоденно літала б завзята бджола,
Втішаючись лагідним квітом природи,
І яблуня сном білосніжним цвіла
І землю втішала у миті негоди…
Так хочеться ясного неба, хмарок:
Пухнастих, ясних, легкокрилих, лелійних,
У небі нічному яскравих зірок,
Миттєвостей тиші, магічних, спокійних…
Можливо, хтось скаже: “Багато жадань!”
Хіба це багато? Це ж крапля у морі!..
Весна – це життя, це – пора сподівань!
Це істина, дійсність – без слів, апріорі*!
*Апріорі – без перевірки; наперед.
Хiба це багато
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125032407630
Свидетельство о публикации №125032407630
Рецензии