Казан

Чонгарський берег заслонивши,
як те творіння сильних рук,
на мілину як човен сівши,
простягся острів Куюк-Тук.

Сиваш до нього підступав
юрбою хвиль кипучих,
а Куюк-Тук протистояв –
він мав, як мури, кручі.

Немає хвилям вороття,
бо задніх хвилів зграя,
не розібравшись допуття,
в потилицю штовхає.

От хвиля, бачачи тупік,
нічого вже не зробить,
раніш ніж вимовити крик,
вдаряє в кручу лобом.

І продовбали хвилі ґрот,
і круча не втерпіла,
вона не втрималась, і от
упала глини брила.

І профіль кручі став таким,
що на казан скидався
(казан, який не нам простим,
а велетню би здався).

А чайки з брили піднялись,
над хвилями гойдались,
веселим сміхом залились,
із хвилів зловтішались.

А хвилям сором і вина,
веліли все прибрати –
уламки брили з казана
ламати і ковтати.

Почули гуркіт чабани,
прибігли, дивувались,
аж поки всі шматки стіни
з водою не зрівнялись.

Я все, що знаю розповів
про випадок незвичний,
який без задуму створив
об’єкт географічний.