Барвiнкове

«Ти наче привид, вампір, вандал, антимесія.
Від тебе немає користі, жодної доброї дії»
Олена Мос, Які ж різні люди

Збулася мрія. Ти і я.
Вир палкості, емоцій злива.
У нас романтика своя,
Та і галантність особлива.

Тут не Париж у нас, о ні!
Свій етикет, свої сюжети.
І ось прочухана мені
Даєш в правах жіночих вже ти.

Хай Сонце, наче Дюбаррі
Десь там, за веєром галуззя…
Прадавні правила в цій грі -
І біля ніг барвінком в’юся.

Хай я найгірша із паскуд,
Як нині лаєш спересердя…
Твій Лик поставлю в п’ятий кут,
Аби молитися до смерті.

І знову буду залюбки
Стелитись біля самих ніжок.
«Пробач, кохана, помилки» -
Благаю ніжно… ще ніжніше…

Так, я місцями гун чи скіф.
Ти – завжди вишукана фея.
Безгрішність у чоловіків -
Це як жар-птиця у Сабвеї.

Нехай калина не верба.
Не ідеал – зате гарячий!
Так, це закоханість сліпа.
Кохання – аж занадто зряче.

Бажання бачить всі наскрізь.
Де іншу оглядав сумлінно…
До жінки чоловік доріс,
Де перед нею на колінах.

Пробач, що небом був твоїм,
А через ревнощі – як клітка.
Що погляд вовчий – наче з’їм
Ось-ось тебе від вій до литки.

Бо ж ти смачна від пальців ніг
До самих кінчиків волосся.
А інші всі – нехай би їх
Вік бачити не довелося.

Аж червоніє бульденеж.
Калина веселіша в лузі.
А ти не вперше проженеш,
Бо знаєш – миттю повернуся.

З тобою кожен день свята.
Без тебе – безпросвітні будні.
Ти, безумовно, не свята.
Підхід потрібен самобутній.

Складний характер в тебе - ну й
І в цьому справжня українка.
Облай,  а десь і не вшануй -
Я знов стелитимусь барвінком.


Рецензии