Кровна спорiдненiсть

 

Відчуття є болючими від гостроти.
І здається, тавром обпекли душу губи.
Зрозуміти б, чому недосвідчена ти
Небезпечніша, ніж всі ті вампи та згуби.

Не гойдала б ти шальки моїх терезів
Надпалких перемог і дошкульних поразок!
Правду-згубу я бачив чимало разів.
А брехню, що рятує – ще жодного разу.

В недовірі, дівчатко, людині завжди
Одновірця знайти легше, ніж у довірі.
Я –  це смуток осінній, мала, ну а ти -
Недосяжна весна, недоступний вже вирій.

Я б звичайно, у небо пірнув залюбки.
Та душа скам’яніла в життєвій цій прозі.
А кохання витрушує з серця рядки,
Наче з маків весняну есенцію – осінь.

Так буває. Безсила є будь-яка лють.
Вірші ллються з пера ніби чергою з дула.
А причини вже наслідки власні здають
У рядки, як дітей у сирітський притулок.

Все минуле тепер – маячня то пуста.
А майбутнє – благаю, про це не нагадуй…
Так, того, що я мав, але втратив, шкода.
За ненадбаним гірший мій сум. Набагато.

Шанс на те, що почують – один проти ста.
Ну а що зрозуміють - один із мільйону.
А кохання в рядках – це неначе з кита
До небес у молитві звертається Йона…

Сумнівається пристрасть  в партнері, атож.
А любов… мабуть, радше в собі її сумнів.
Це іронія долі: жене ґлузд уздовж,
Але впоперек наші бажання безумні.

Не сховатись від правди за цеглою строф.
Де тепло не в порі, потім гірші морози.
Нас поріднюють вірші тісніше за кров.
Але гірше, ніж відстань, роз’єднує проза.