подорож навколо тiла

билингва 2016/25




***
пам'ятаєш
наші прогулянки в парку без дога?
у зелених гофрованих соборах весни
ми причащалися поцілунками,
фруктовим морозивом, колою.
гуляли кленовими алеями,
обіймалися біля фонтану, і я ловив губами
блакитну рибку пульсу на твоїй ніжній шиї.
якщо пам'ятаєш - значить,
існуєш десь іще.

фіолетові суккуби, тумби, кручені лавки,
золотисті привиди грузнуть у сонячній пінці,
і кожен мій спогад -
мідна судина для заварки туману,
і вулиці в боксерських рукавичках каштанів -
вилупки колючих зіниць - погрожують перехожим,
а ти дивишся на мене звисока, як дівчинка на жука.
не бійся, я віднесу тебе в ліс і відпущу.
але навіщо?

навіщо?
золотистий ромб вікна тремтить у ночі -
скляна електрична сукня з метеликів:
підійди ж, оголена, приміряй.
торкнися сосками холодного скла.
віддзеркалься в іскристій чорній лаві
нічного міста.
твій гребінець на підвіконні -
ностальгічний їжак -
принесе мені крізь осінь прядку золотого волосся
і спогади про смачних мишей.

подорожі навколо твого тіла
за 180 поцілунків завершилися.
ти стоїш у дверях балкона, що ведуть на небо
по шиферних дахах сусідів,
оголена, хитка; саме повітря
прийняло твої обриси, ніби релігію бризу,
ритм муарової колиски.
твої зелені очі - досвідчені скелелази -
виглядають у мені слабке місце,
тріщину в породі,
щоб закріпити страхувальний трос.
ти тримаєш чашку остиглої кави
з червоною помадою по краю.
а я - сонний джин з розбитої амфори -
поволі з тебе зникаю.
накинь же на себе що-небудь із Бродського
і дай мені таблетку від натовпу.
ми сьогодні підемо гуляти в місто,
на площу.
Козлодоєв дає останній концерт.

довго ж твоє серце мені служило чорнильницею,
але тепер ти вільна, моя кохана.
вибирай будь-який зі світів, де немає мене;
наш останній безсмертний вечір -
серед вологих вогнів і гранітних тумб,
мені ж поверни реальність, пам'ять і радість
створювати нові світи і дурниці -
і нехай муза розпатлана
завмирає з сигаретою над рукописами
і розростається під стелею
безглуздий канцерогенний німб.

***
помнишь
наши прогулки в парке без дога?
в зеленых гофрированных соборах весны
мы причащались поцелуями,
фруктовым мороженым, колой.
гуляли по кленовым аллеям,
обнимались у фонтана, и я ловил губами
голубую рыбку пульса на твоей нежной шее.
если помнишь -значит,
существуешь где-то еще.

фиолетовые суккубы, тумбы, витые скамейки,
золотистые привидения вязнут в солнечной пенке,
и каждое мое воспоминание -
медный сосуд для заварки тумана,
и улицы в боксерских перчатках каштанов -
вылупки колючих зрачков -угрожают прохожим,
а ты смотришь на меня свысока, как девочка на жука.
не бойся, я отнесу тебя в лес и отпущу.
но зачем?

зачем?
золотистый ромб окна трепещет в ночи -
стеклянное электрическое платье из мотыльков:
подойди же, обнаженная, примерь.
коснись сосками холодного стекла.
отразись в искрящейся черной лаве
ночного города.
твоя расческа на подоконнике -
ностальгический еж -
принесет мне сквозь осень прядь золотых волос
и воспоминания о вкусных мышах.

путешествия вокруг твоего тела
за 180 поцелуев завершились.
ты стоишь в дверях балкона, ведущих на небо
по шиферным крышам соседей,
обнаженная, зыбкая; сам воздух
принял твои очертания, будто религию бриза,
ритм муаровой колыбели.
твои зеленые глаза -опытные скалолазы -
высматривают во мне слабое место,
трещину в породе,
чтобы закрепить страховочный трос.
ты держишь чашку остывшего кофе
с красной помадой по краю.
а я -сонный джин из разбитой амфоры -
исподволь из тебя исчезаю.
накинь же на себя что-нибудь из Бродского
и дай мне таблетку от толпы.
мы сегодня пойдем гулять в город,
на площадь.
Козлодоев дает последний концерт.

долго же твое сердце мне служило чернильницей,
но теперь ты свободна, моя любовь.
выбирай любой из миров, где нет меня;
наш последний бессмертный вечер -
среди влажных огней и гранитных тумб,
мне же верни реальность, память и радость
создавать новые миры и глупости -
и пусть муза растрепанная
замирает с сигаретой над рукописями
и разрастается под потолком
бестолковый канцерогенный нимб.