Подивись у небо...

    Подивись у небо.
    Ніч.
   Вона завжди поруч – знайома, але щоразу інакша. Оповита загадками, які не відпускають.

   Азбука зірок тремтить у безмежжі, наче розсипане насіння світла людських думок.
Відвертих й невпевнених,  які сплетені в єдиний шепіт Вічності.

    З усього, що коли-небудь було, що залишилося від мрій і втрат, зірки пишуть мовчазний роман.

   Без назви.
   Без початку.
   Без кінця.
 
   В ньому горять і відроджуються долі,
  і зоряні душі блукають у пошуках забуття.

   Люди намагаються приховати свою  скорботу в гостинній темряві ночі, де дрібні мерехтливі зірочки це лише видимий відбиток архіву свідомості Всесвіту.

   Той, хто навчиться читати це світло, знайде таємний код почуттів, прихований серед тіней і відблисків існування.

   Забуття минулого вливається в вселенську сутність та одночасно струменить у майбутнє, яке згодом також стане спогадом.

   Минуле шепоче нам крізь віки, між світами та вимірами, щоб знову розчинитися у темряві
і горіти там у вічності, яка пам'ятає все.

   Ці історії закарбовані між рядками паперових веж людських надій, де майбутнє непомітно тоне в глибині ночі.

    І поки ти шукаєш свою зірку, Всесвіт відкриває архів своєї свідомості і шукає в ньому твої почуття.
  Подивись у небо....