***

Рідкість
Даїлда Летодіані
Йшов третій день добового позмінного пильнування по периметру футбольного поля. Хлопчаки, ризикуючи бути побитими, тікають з дому, дівчатка прогулюють школу, охороняючи найрідкісніше і найцінніше на даний момент нашого шкільного семикласного життя. Рідкість на вагу золота знаходиться на цьому невеликому клаптику землі. Третю добу валить сніг. Трохи погравши в перший день, вирішили назбирати снігу для гри повноцінної. Вадим розповідав, що бував у бабусі на Уралі й бачив там сніг.
-Вот такий! - тягнувся навшпиньки до найвищої точки на облупленій шкільній стіні Вадька.
Я теж бачила кучугури, але в горах.  А тут така радість! Сніг у Тбілісі! Невидаль небачена. Красиво і зворушливо дивитися на завмерлі дерева. Відчуття, що південні платани туляться один до одного. Зате ось ялини стоять, як принцеси. Їм-то що.
Нарешті на третій день вирішили, що снігу навалило вдосталь і час гратися. Весь клас, до останнього штрейкбрехера, втік з останнього уроку. З криками, радісно розкидаючи шапки і скидаючи пальта, кидаємося в кучугури.
- А! А! - О-о-о-о! -Як холодно! Дайка, сюди! - Ігор схопив мене за руку і збив на сніг.
Його обличчя так близько. Так несподівано жарко стало. І раптом він поцілував мене в ніс, відскочив і втік, високо задираючи ноги.Лежу як Болконський і спостерігаю, як невагомі сніжинки кружляють і падають крізь закляклі бурі листочки платана.  Звуки зникли. Бачу однокласників, які з радісними обличчями жбурляють сніжки.Раптом Наталка виявляє мою відсутність і хлопці, з криками, що прорізалися в мій світ, накидаються на мене.Хтось, мені здається якраз Наташка, годує мене снігом, хтось кричить, що я, найімовірніше, помру, не доживши до нового року.Я відбиваюся, кричу, перекидаємося.Потіха наша зі снігом тривала до повного й однозначного задубіння всього складу.
І тільки зараз ми розуміємо, що багатьом їхати до дому, а деяким і зовсім ходу додому немає в такому вигляді. Вихід знайшли в набігу на Наткіну квартиру.Батьків немає, а ось старший брат якраз до речі. Він і одяг хлопчакам дасть, і чаєм напоїть. А тут така радість!Сніг у Тбілісі!Невидаль небачена.Красиво і зворушливо дивитися на завмерлі дерева.
Відчуття, що південні платани туляться один до одного.Зате ось ялини стоять, як принцеси.
Їм-то що. Нарешті на третій день вирішили, що снігу навалило вдосталь і час гратися.Весь клас, до останнього штрейкбрехера, втік з останнього уроку.З криками, радісно розкидаючи шапки і скидаючи пальта, кидаємося в кучугури. - А! А! - О-о-о-о!-Як холодно!Дайка, сюди!
- Ігор схопив мене за руку і збив на сніг. Його обличчя так близько.Так несподівано жарко стало.