Послушаю вновь дождь...

Ліна Костенко

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі, чи може, Андромеди -
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все що я люблю.
І може, це і є моя найвища сутність.
**********************************

Мій художній переклад:

Послушаю вновь дождь. Подкрался и шумит.
Жестяный звук воды, шаги весёлых капель.
Промчится краткий миг, ещё лишь только миг,
Я обернусь назад - а годы катят, катят.
А это - уж века. Знать, столько утекло
В туманностях души иль в Андромеды вёрстах?
Я в мантии дождя, прозрачна как стекло,
Вновь прихожу к живым, чтоб вспомнили о мёртвых.
Целую все леса. Спасибо скрипачу -
Он хорошо сыграл то, что со мною было.
О сущности своей поведать вам хочу:
Я - дерево, я - снег, я - всё, что я любила...