Коли у скронях коле від страху,
Здається, що зламаюсь і впаду,
Кажу собі: “Тримайся, йди вперед!
Ти ж знаєш, що життя людське – не мед!”
Коли у душу цілиться брехня
І дряпає образа, як стерня,
Кажу собі: “Надію не втрачай!
На гнів різкий увагу не звертай!”
Коли від віроломства в серці ніж,
Зникає віра – рятівний рубіж,
“Ти друге дихання включи, – кажу собі, –
Не всі життєві схрещення прості!”
Беру снагу у подиху вітрів,
Знаходжу спокій у співзвуччі слів.
В потоці мрій і вічних сподівань
Стихає голос смутних хвилювань…
Кажу собi
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125031302724
Свидетельство о публикации №125031302724
Рецензии