Не хватает пехоты...

***
Не хватает пехоты, -
говорит майор, - не хватает пехоты.
Я всю жизнь не тем посвятил  вещам.
В  жизни я сделал столько  работы.
Видишь черную влажную балку напротив?
Ее не хватает именно там.

С того бока над балкой всходят рассветы,
продержаться нужно, нужно  их   пережить.
Вот еще обещанье, одна из историй про это.
Пошутить успеет про жизнь напоследок -
как про детское пальто, что пришлось перешить.

Не хватает слов, чтоб сказать все правдиво.
Поэтому просто говорит, чтоб нарушить молчанье.
Срок на себя положиться, на чудо, на диво.
Когда уже  ты  пойдешь, утренний ливень?
Я тебя  не покину, сдержу  обещанье.

Слишком мало  солнца видели последними месяцами.
Слишком много  дымки   висело  над далью.
Дети дома спят с золотыми сердцами.
Хорошо бы с детьми поменяться местами,
чтобы школа главной  была печалью.

Не хватает нас, чтобы  нас  было вволю.
Слишком мало нас, чтобы  нас хватало.
Мужская тяжелая фигура. За ней поле.
Что еще скажет, выдохнет с болью?
Весна к нам привыкла. Слишком долго стояла.

Нет того, кто знает. И ни с кого ты не спросишь.
Слишком мало было солнца, слишком много - бед.
Ну,  общим знакомым  передавай привет.
Обязательно, говорит, расскажу все после.
Не оставлю  и не забуду, нет.

с украинского перевел А.Пустогаров

+ + + 
 
Не вистачає піхоти,
- говорить майор, - не вистачає піхоти.
Треба ж – все життя займатись не тими речами.
Я стільки зробив у своєму житті роботи.
Бачиш цю чорну вологу балку напроти?
Ось саме там її і не вистачає.

З того боку над балкою сходить ранок.
Треба його перебути і пережити.
Ще одна з історій, ще одна з обіцянок.
Встигне пожартувати про життя наостанок,
мов про дитяче пальто, яке можна було перешити.

Не вистачає слів, аби говорити правдиво.
Тому просто говорить, порушує собі тишу.
Час покладатись на себе, покладатись на диво.
Коли ти врешті почнешся, ранкова зливо?
Я тебе не забуду, я тебе не залишу. 

Замало було сонця останніми місяцями.
Забагато було сльоти довкола.
Діти сплять удома із золотими серцями.
Добре було б із дітьми помінятись місцями.
Щоби найбільшим смутком в житті залишалася школа.

Не вистачає нас, аби нас було задосить.
Замало нас було, аби нас не бракувало.
Стигне на вітрі важка чоловіча постать.
Що він скаже ще, що він на серці носить?
Так цій весні з нами звично, так їй тривало.

І немає того, хто знає, і спитати немає з кого.
Замало було сонця, забагато скрути.
Обернеться, перш ніж піти, згадає когось близького.
Обов’язково колись розповім, - говорить, - обов’язково.
Обов’язково. Не залишити. Не забути.