Крапка

І. С.

Чотири роки я ховалась від болю, ховаючи його у собі та ховала біль від тебе, бо берегла тебе...

А він жахливий.  Я не бажаю нікому такого відчути.

Та сьогодні "матриця" підкинула мені твоєї нової творчості.

І це стало крапкою.

Сьогодні я йду у той біль. І ти підеш зі мною.

Можливо, ми пройдемо його "разом" - я тут, а ти, там його відчуєш,хто зна.

Або хтось з нас пройде, а хтось  не зможе його пройти і залишиться у ньому назавжди. Так, навіть якщо не памятатиме нічого з минулого... Нічого, що могло б нагадати про причину того болю. Я не знаю.

Але надалі так тривати не може.

Мені вже все одно, чи милостиво дозволять тобі це колись прочитати.... Чи взагалі мене у твоїй свідомості більше не існуватиме, бо кожного дня твоєї  коми та виходу з неї та відновлення, іноді по декілька разів на день, я вмирала. І це не метафора.

Коли  дізналася що твої спогади за останні десять років стерті всі, включно з тими які стосуються мене, це було "всього навсього" втретє.

Перший раз я померла коли прийшла на тебе похоронка. Повідомлення про те що тебе не стало коли ти намагався врятувати інших.

Але серце підказувало, що ти живий. Я вірила і чекала.

Так, нежива. Але ще чекала.

Другий раз я померла, коли прийшло повідомлення що ти у комі.

Та я молилася і відмолювала тебе, попри все.

Третій... Коли дізналася, що ти мене (і не тільки мене, а взагалі десять років свого життя) не памятаєш.

Я думала страшніше вже не буде.

Помилялась.

Читати після всього ось ЦЕ  і розуміти що то - твоя НОВА творчість і вона явно жодним чином не повязана зі мною....

Це пік того болю.

Я не знаю, чи людина з якою ти зараз там спиш розуміє ЩО вона накоїла. Мені це вже не цікаво. Так само як і всі інші подробиці вашого інтиму.

Немає образ, немає ревнощів, немає сліз...


У мене вже НІЧОГО немає.

Весь цей час, всі наші чотири роки, я хворіла. З початком війни стан звичайно став ще гірший. Але війна у порівнянні з оцім... то  дрібнички.

На війні хоча б зрозуміло за що боротися і хто ворог.

А мені ж не 17.

І кохати тебе так як кохаю це віддавати ВСЕ. Без решти.

Це до останнього сподіватися і розуміти що біль від думки втратити тебе назавжи то ЩЕ страшніше ніж той треш у якому я цілодобово перебуваю весь час.

Ні, це не все. Це тільки перший крок.  І ти, хочеш того чи ні, просто зараз, хоча й несвідомо і на відстані або колись його пройдеш. Доведеться пройти. Зі мною чи без мене.

тобі та їй інваріативно повернеться все що я переживаю зараз, як би я не намагалася тебе від цього врятувати практиками прощення, вдячності та всього іншого...

Оскільки ми з тобою тепер.... Не знайомі, то просто залишу тут одну єдину деталь зі своєї біографії...

Все те що зараз робите ви, колись робила я і теж не відчувала а ні провини а ні тягарю. А бідою воно мені повернулося ще задовго до тебе. Тому я й не могла народити тобі дитину...

І так само це робили тісячі людей, які розуміють про що я. І знають вже з власного досвіду про те ЯК воно повертається... Та як прилітає назад.

Воно так працює само по собі. Незалежно від наших люблю\прощаю будете щасливі або ненавиджу, будьте ви прокляті.

Воно

Працює

Само

Просто ... прощаючи (це я про тих щасливчиків якім вдається це зробити) ти допомагаєш СОБІ все це пережити.

СОБІ. А не комусь.

Теперь крок другий.

Ти чудово знав, що я людина віруюча і про те наскільки серйозним було для мене впустити тебе до свого життя у тому формату який був зручний тобі, твоїй роботі, твоїм обставинам та всьому іншому твоєму....

Так, звичайно, я вже тоді розуміла і відчувала що до добра це не приведе. Бо коли стосунки починаються з фрази коханого чоловіка "сім'ю пообіцяти тобі не можу. і так, це зовсім не повинно тебе влаштовувати. Кожна людина вирішує сама...". Далі вже не важливо чому. Чи з об'єктивних причин пов'язаних з роботою/людьми навколо чи з якихось інших.

Та надто тебе кохала. Так як ще ніколи і нікого за все своє не томне і не солоденьке життя.

Я не могла від тебе відмовитись тоді...

І напевно не можу зараз. Інакше пішла вже давно мовчки.

Бо кохання у 17 це гормони.
А у 47 то велика біда або вічність. середини немає.
Так, я все розумію...

Та вже не хочу розуміти.


Перед третім кроком я повинна подумки (бо це тепер єдиний формат нашого спілкування. Справлятися про те як ти спав, срав, їв чергового разу у посередників я більше не можу. То й написала "відмову".
Хоча вже за тиждень знов влізла в це лайно і хтось черговий лівий там мені відповідав замість тебе.)

Тож, мушу тебе подумки запитати, чи ти йдеш зі мною далі, чи лишаєш мене у ньому саму...

І прийняти той факт, що твоєю відповіддю є ось це, у скріні. Твоя нова і свіжа весняна творчість.

Ну, тож далі я змушена йти абсолютно одна. сама.

Бо по крихтам збирати інформацию тепер про тебе від абсолютно чужих, а може й підлих людей, зважаючи на цю "творчість", я більше не можу.

Бо мене ти не памятаєш. Зовсім.

І не тільки мене.

Ішні, з ким було повязане твоє життя у ці десять років, теж будуть через це проходити.

А мармиза "розумна" буде їм пояснювати як і мені : "головне - ЙОГО стан. Він тепер АБСОЛЮТНО НОВИЙ. І не має відчувати провину за те що було з ним у минулому. А що як прочитає такі слова і подумає : "ото я ТАКИЙ???"

Та ні, Милий.

Бо модна сучасна тенденція "ніхто нікому нічого не винен" - маячня яку створила індустрія яка заробляє на цьому. У цьому світі все взаємопов'язано та всі взаємопов'язані.

Винен.

Ти мені винен за кожен  день мого відчаю

За сейозні ускладнння мого стану здоровя з яких не знаю чи виберусь взагалі

За кожну хвилину розпачу

За кожен .... якій відбувався зі мною тут коли ти у черговий раз і знов таки з найповажніших причин лишав мене з бідою один на один. Без твоєї допомоги. Хоча так. Ми це проговорювпли.
Ти казав що фізично не можеш бути поруч, але завжди готовий допомогти як щось...

Але між "я готовий допомогти" і "МИ впораємось. Бо твій біль, Кохана, то й мій. У нас все тепер надвох. Так, є серйозні обставини і пообіцяти тобі чогось конкретного я дійсно не можу. Бо я не знаю чи повернусь живим. Так і ніхто не знає що з ним буде і за хвилину!
Зате я знаю що ХОЧУ скільки там мені залишилось по дням чи рокам провести їх саме з Тобою і ВСЕ що Господь пошле ділити на двох. " - не просто велика різниця.

А прірва. З якої час вибиратися.

Ні, не тому, що ти ХОТІВ зробити мені боляче.

Так вже воно скаладалось. Ти до того  майже не причетний.

За нас ВСЕ вирішила система.

До війни це був бізнес та твій не офіційний та все ж таки сімейний стан, твої діти та інші родичі....

Все те, чому ти надавав перевагу (я у здоровому глузді. і звісно, розуміла і розумію про твої обовязки перед ними. Обов'язки перед близькими то нормально... І мені теж було і є чим зайнятися без тебе з суто своїх жіночих справ та приколів творчості і професійної діяльності. Бо дефектолог то теж робота не з самих легких...)

Та я зараз не про це.

А про тебе. Про те що вже тоді я повинна була прйняти те ЩО є для тебе приоритетом.

І те що я їм ніколи не буду також.

Бо "можливо потім" це ніколи, Коханий.

Тому й сходила офіційно заміж за іншого.

А потім ревла тобі у могутнє плече з цього приводу, а ти тримав мої руки і повторював :

"Заспокоюйся. Все буде добре. Я поруч."

Так. Три роки війни нас перебудували.

І ми стали, хоча ти того й не прогнозував, по-справжньому близькими людьми.

Настільки, що здавалося що

я знала про тебе все.

Про ТЕБЕ. А не про твою роботу, звісно.

Бо бути кваліфікованим та висококласним (на вагу золота) хірургом під час війни - то дуже важко. Та криваво. Подробицями ти не ділився і вони мені не потрібні.

Та здавалося що все знала про тебе справжнього. Того яким ти є. А не того ким змушений був до коми здаватися іншим. 

А ти знав про ВСЕ моє.

І ми кохали один-одного.

І це  насправді.

Хоча були різні як день і ніч. У всьому.

Тобі завжди подобались естетичні та вишукані чуттєві полутона та відтінки. Недосказанність, туманність, загадки, шаради, мрії, легкі вітерці, красиві картини...

А мій світ завжди був і буде чорно-білим.

Для мене важлива конкретика. У всьому.

Тому чорне у ньому саме чорне.

А не: "ну, це ж суто твоє бачення. А хтось бачить інакше. Когось влаштовує його називати іншим словом. То може воно й не чорне..."

А біле це біле.

У ньому зло це зло. А добро це добро.

І це абсолютно конкретні, а не абстрактні речі.


Тій ... з якою ви зараз любитесь та щей такі з нею близькі за родом діяльності, я у стані шоку надто багато про твої смаки розказала.

То же не дивуюсь тому, що вона тебе весь цей час там приємно вражає і тобі з нею добре.

Так, я розказала. Та сама я для якої базікати та ще й з чужими взагалі неприпустимо.

І так. Я зараз виношу всю цю ядовиту багнюку на поверхню.

На широкий розгляд.

Такої самої аудиторії на яку  виніс ти  твої оці нові "перли".

Тож...

Як воно тобі там зараз... Все ок?

Ти з нею там вже "дихаєш легше" коли я тут задихаєсь від болю?!!

Ні, мой Єдиний.

Не дорікаю. Я надто довго за тебе молилась щоб зараз не тішитись з того що тепер ти почуваєшся значно краще.

Не кричу.

Я своє відкричала. Тепер спокійна як ніколи. Просто надсилаю цей запит у інформаційний простір всесвіту...

А там вже як буде.

Чотори роки я БОРОЛАСЯ ЗА НАС.

А ти просто люб'язно дозволяв мені це робити. І завжди з найповажніших причин.

Бо був зайнятий хронічно, зрозуміло та цілком обумовлено то втомлений то ангажований родиною до всього родинного, то поранений, то котужений, тощо.

Чотири роки я мовчала. Бо кожен твій подих, кожен рух, кожен погляд були для мене ВСІМ.

Так, для мене.  Не якоїсь там курки яка у житті "смоли гарячої"не нюхнула.

А саме для мене. Тої яка стільки всього пережила з тобою та без тебе.

Чотири роки я сама вивозила як могла самотність, вирішування побутових та життєвих доленосних справ і тоді коли  вже нібито у мене був ти, свої проблеми зі здоровям та все інше.

Тебе ніколи не було поруч тоді коли ти був потрібен як повітря.

І так, якби ти був мудилом та покидьком я б принаймні знала що усім цим робити.

ТА я від природи сканую людей так, як когось роками вчать робити це професійно.

Ні. Нажаль, Ти насправді Білий та Пухнастий. Реально. Ти дуже класна, талановита, добра та порядна Людина і просто неперевершений чоловік, батько, син, коханец, брат, та фахівець - рятівник...

Та я з тобою стала сива і мертва. А була Чорна, але Жива.

То що тут є світ а що темрява, Коханий? Не хочеш якось, поміж сексом з тою.... подумати про це?

Час подумати буде.

То ж зі мною його ніколи не було. То ж я вимагаю багато аж за край - ЯСНОСТІ у відносинах, взаємоповаги, чітких та конкретних планів на спільне майбутнє без матні "неначасі".... (Бо війна ж не тільки для нас. Кому треба тим начасі) та емоційної відкритості НА ВСІ СТО, а не на півшишки.

І у ліжку також.

"Легкого вітерця" і формальної присутності у процесі мані замало. Я віддаюсь вся і вимагаю того ж.
А технічність у сексі то у нашому віці, з моєї "точки зору", не є жирним бонусом для чоловіка.

А от відчуття безпеки поруч з ним, відсутність сумнівів які мене зжирали чотири роки відносно того чи насправді тобі важлива і потрібна, чи ні...

 (бо сказати : "Так. У чому проблема? Я що схожий на того хто думає членом?!!  Якщо кажу що кохаю ТЕБЕ то так воно і є. Бо ВСІ мої слова то не теорема. А аксіома" (ц)....  - недостатньо.

Слова ті можеш запхати собі чи їй у сраку.

Важливе ВІДЧУТТЯ.

Коли жінка не чує, а ВІДЧУВАЄ себе ЄДИНОЮ, спокійною, щасливою люблячою та коханою  чоловіком взаємно.

Тоді і тільки тоді вона має шанс елементарно вижити у ЩИРОМУ КОХАННІ.

Бо інакше те "кохання" її просто вбиває.

Ти цього не знав?

Як мило.

Тож тепер, звісно як взагалі мене колись згадаєш і я до того доживу, так.

або ВСЕ асолютно, і у горі і у радості, НАДВОХ  і є нормальна взаємність і ясність того що відбувається, або ніяк.

Попиз.... Розказати про "кохання абсолютне та безумовне" то для дітей.

У нашому віці умови не просто мають бути. А є НОРМОЮ.

а ВІДЧУТТЯ ВЗАЄМНІСТІ - то вважаю не просто суттєвою складовою здорових відносин.

А єдиною причиною для їх існування.

Так, я змогла це сказати. Це мій крок.

Наступний за тобою.

Якщо я дійсно важлива для тебе то і згадаєш і знайдеш і будеш зі мною. Бо тепер твоя черга за НАС боротися.

А якщо ні і ти став НАДТО НОВИЙ або підсів на зручну пляшку модного формату :

"Я нічого нікому не маю пояснювати або доводити і за когось боротися.
І нехай весь світ зачекає. Бо кажуть що він тепер  обертається виключно навколо мене.  Тим більше, поруч така дивовижна та прям ВСЕ хаваюча... мармиза-колега, яка нічого не вимагає і просто піклується про мене ніби мама якась, тільки молода..."   

і НЕ РОЗУМІЄШ ЩО Я НЕ ПОРУЧ НЕ ТОМУ ЩО НЕ ХОЧУ. І НАВІТЬ НЕ ТОМУ ЩО НЕ МОЖУ. А ТОМУ ЩО ТВОЯ РОБОТА І ТВОЯ НОВА ВІЧНА ЛЮБОВ СРАКАМИ ВИТІСНИЛИ МЕНЕ З ТВОГО ПОЛЯ!!!!!!

 то як вже писала у своїх зкривавлених віршах відчаю - треба це кінчати.

Бажано не вперед ногами.

Бо я вже й так за межею...

На тому і привіт.

А публіці - не повсиратися  від насолоди споглядання за чужою агонією.

всім добра, суки.

всім добра.

https://youtu.be/VuziIeySrdg?si=bL1YkOZLblUtJTK-