Чи зможу
В обійми теплі степових вітрів?
Надії крихту тисну у долонях,
Її вогонь в душі ще не згорів.
Цей пломінь наче світло у віконці,
Немов далекий рятівний маяк.
Сил надає, як першоцвітам сонце.
Поверненням щомиті марю я.
Чи зможу повернутися додому,
В зловісний гуркіт громових гармат?
Де скніє хата в орківськім полоні
І журиться в сльозах батьківський сад…
Туди, де на обвуглених деревах
Не в'є гніздечка більше жодний птах.
Рве відчай серце, наче кігті лева,
Ютиться страх і біль в моїх очах.
Вернутися додому, в рідну хату –
Відчути щастя рятівний огром!
Одною лиш надією багата!
Малюю мрію золотим пером.
Свидетельство о публикации №125030608153