лiмузин всерединi якого йде дощ

билингва 2016/25



***
збірки віршів класика
наче закинуті бензоколонки у хмарах
сюди іноді прилітають підсліпуваті ангели
пухкі карлсони мері попінси
некрасиві тітки на мітлах
і заправляються магією
з довгеньких пістолетів майже мушкетів
а внизу миготять
трасуючі плямочки тисяч доль
хльостке ледь сміттєве сяйво
молоді люди підлітки діти
мчать на гоночних болідах самокатах моноколесах репу
вони
навіть не підозрюють як тут у хмарах
порожньо і прекрасно
як тут велично іржавіють
конструкції чарівництва і металобрухту
а ми лежимо на м'якому килимі-літаку
з підігрівом
чотири метри над рівнем моря
машин марева
ти їси виноград, хрустиш ягодами як звірятко
і бризки соку падають на мої груди
і я варан з пензликом язика
витягуюся
 
поезія - лімузин всередині якого
йде дощ
коли помре останній поет
цього ніхто не помітить
бо вже не буде людей
у класичному розумінні
Ісуса Дарвіна Пуанкаре
наші вірші залишаться тут на землі
наче артефакти невідомого Бога
якого ніхто не помітив
ніхто не звернув уваги
ну і нехай тоді в наступному житті
ми будемо програмістами
айті-павуками
хоча наступних життів не буває
цей поїзд створено в єдиному екземплярі
і це його перший і останній
односторонній рейс
і слідом за упорядкованим гуркотом
вагонами що миттєво розсипаються
семенят
чорні карлики в балахонах
з поросячими очима
вони спритно
орудують ломами й кувалдами розбирають одразу ж
рейки і шпали
щоб не дай Боже
ми прожили ще раз
наважилися повторити неповторне



***
сборники стихов классика
точно заброшенные бензоколонки в облаках
сюда иногда прилетают подслеповатые ангелы
пухлые карлсоны мэри попинсы
некрасивые тетки на мётлах
и заправляются магией
из длинноклювых пистолетов почти мушкетов
а внизу мелькают
трассирующие пятнышки тысяч судеб
хлесткое чуть мусорное сияние
молодые люди подростки дети
несутся на гоночных болидах самокатах моноколесах рэпа
они
даже не подозревают как здесь в облаках
пусто и прекрасно
как здесь величественно ржавеют
конструкции волшебства и металлолома
а мы лежим на мягком ковре-самолете
с подогревом
четыре метра над уровнем моря
машин марева
ты ешь виноград хрустишь ягодами как зверек
и брызги сока падают на мою грудь
и я варан с кисточкой языка
вытягиваюсь
 
поэзия - лимузин внутри которого
идет дождь
когда умрет последний поэт
этого никто не заметит
потому что уже не будет людей
в классическом понимании
Иисуса Дарвина Пуанкаре
наши стихи останутся здесь на земле
точно артефакты неведомого Бога
которого никто не заметил
никто не обратил внимания
ну и пусть тогда в следующей жизни
мы будем программистами
айти-пауками
хотя следующих жизней не бывает
этот поезд создан в единственном экземпляре
и это его первый и последний
односторонний рейс
и следом за упорядоченным грохотом
мгновенно рассыпающимися вагонами
семенят
черные карлики в балахонах
с поросячьими глазками они ловко
орудуют ломами и кувалдами разбирают тотчас
рельсы и шпалы
чтобы не дай Бог
мы прожили еще раз
осмелились повторить неповторимое