пiсок

час без тебе тягнеться,
як пожована жуйка
без кольору і смаку...
а з тобою він пролітав
як сніг за вікном,
як перелітні птахи,
як весняні метелики в животі,
як хмари у небі,
так хочу на небо
і не хочу лежати в землі,
хоча, що внизу, те і на горі,
просто переверни,
як пісочний годинник,
з тобою він обертався так швидко,
як Ейнштейн у труні,
а тепер...
страус зі зруйнованої ферми
бродить по українській землі...
він не знає як жити,
ніхто не знає як,
просто шукає колір і смак,
ховає голову в чужерідний сніг,
бо весь у світі пісок
застряг в годинниках
і час зупинися.
хіба можливо біль виміряти часом?
наскільки боляче
за шкалою від одного до десяти?
де один, два, три, чотири, п'ять,
шість, сім, вісім, дев'ять, десять!-
це розбивати пісочні годинники,
де один, два, три, чотири, п'ять,
шість, сім, вісім, дев'ять, десять,-
визбирувати скляні уламки,
щоб повернути страусу пісок,
бо це його законне право і
природна, бляха, потреба.
тож, пішов ти, час.
пішов ти.