Не вини, рідний дім, не вини!
Я й без того собі дорікаю,
Що втікала від виру війни,
А тепер в чужині виживаю…
Не кори, я прошу, не кори,
Я не знаю, коли повернуся.
Тільки згинуть ворожі щури,
В той же час прилечу й пригорнуся.
Я втомилася жити в думках
Про безрадісну долю Вітчизни.
Вже четверта весна у сльозах,
Тільки ворог не знає провини.
Ти пробач, що самотньо тобі!
Добре знаю сирітства хвилини!..
Я жива, та душа – у вогні,
Бо приходять невтішні новини.
У думках – сподівань океан!
Колосяться долини надії.
Маю спогадів шумний фонтан,
Бачу квіти і стіл на подвір’ї.
Знаю, холодно там без тепла,
Ще й сирени лунають щоночі…
Не вини і пробач, що пішла
Я від тебе в ту ніч світ за очі…
Не вини i пробач
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125030206158
Свидетельство о публикации №125030206158
Рецензии