видение на краю

билингва 2016/25



***
Дівчина в білій сукні на пароплаві
акуратно лущить арахіс і дивиться вдалину,
де широка річка стикається з небом,
як минуле і майбутнє,
як наган і кобура.
«Я німфа. Я тут живу», - говорить її мовчання
мовою змійливого волосся,
з яким грає мангуст вітру.
Ми пливемо на теплоході.
Вона їсть арахіс, я курю,
і зі сходу ковзають помаранчеві тонкі дракони
з пеліканьими мордами.
Ми їх бачимо, я і вона,
і світ поволі одужує від людства,
як від розумного СНІДу.
ні, це нам тільки здається:
видіння на краю річки і неба.


***
Девушка в белом платье на пароходе
аккуратно лущит арахис и смотрит вдаль,
где широкая река соприкасается с небом,
как прошлое и будущее,
как наган и кобура.
«Я нимфа. Я здесь живу», -говорит ее молчание
на языке змеящихся волос,
с которыми играет мангуст ветра.
Мы плывем на теплоходе.
Она ест арахис, я курю,
и с востока скользят оранжевые тонкие драконы
с пеликаньими мордами.
Мы их видим, я и она,
и мир исподволь выздоравливает от человечества,
как от разумного СПИДа.
нет, это нам только кажется:
видение на краю реки и неба.


***
промені красиво пронизують прориви в хмарах,
наче хтось світить потужним прожектором
крізь шовково-попелясті ребра небозавра.
і осіннє листя віддає сирим арахісом,
і вітер лиже калюжі, ніби чеширський котяра
шорстким язиком, і тут же розчиняється
у величних складках осіннього дня;
вулиця з наполеонівською трикуткою кіоску
виходить на побілений бедлам (бічна стіна
частково розібрана на цеглу, як у тетрісі),
а далі будівельні крани скупчилися
над бетонними літерами новобудови (н-акробати),
будівельні крани
готові зіткнутися в жорстокій сутичці,
як величезні механічні павуки
у величезній тритриліоннолітровій банці.

відчуваю себе нікчемною плодожеркою
у райському саду для відсутніх гігантів,
де кожне яблуко - завбільшки з Люксембург.
а ночами зоряне небо не дає заснути,
піднімає сон -
немов кінчиком місячної шпаги марлю або вуаль.
Чумацький Шлях. так Бог намагався відіпрати
простір від темряви в центрифузі Всесвіту.
цей світ створювався не для нас.
і де б ми були зараз,
якби не зловісна помилка розуму?..


***
лучи красиво пронизывают прорывы в тучах,
точно кто-то светит мощным прожектором
сквозь шелково-пепельные ребра небозавра.
и осенние листья отдают сырым арахисом,
и ветер лижет лужи, будто чеширский котяра
шершавым языком, и тут же растворяется
в величественных складках осеннего дня;
улица с наполеоновской треуголкой киоска
выходит на побеленный бедлам (боковая стена
частично разобрана на кирпичи, как в тетрисе),
а дальше строительные краны сгрудились
над бетонными литерами новостроя (н-акробаты),
строительные краны
готовы схлестнуться в жестокой схватке,
как громадные механические пауки
в громадной трехтрилионнолитровой банке.

чувствую себя ничтожной плодожоркой
в райском саду для отсутствующих гигантов,
где каждое яблоко -величиной с Люксембург.
а по ночам звездное небо не дает уснуть,
приподымает сон -
точно кончиком лунной шпаги марлю или вуаль.
Млечный Путь. так Бог пытался отстирать
пространство от тьмы в центрифуге Вселенной.
этот мир создавался не для нас.
и где мы бы были сейчас,
если бы не зловещая опечатка разума?..