думала вже не зможу...
вірші застрягли в горлі
Дякую Тобі, Боже.
Тут. За дитячий гомін.
І за промінчик світла
В темряві жаху й люті...
Зараз я все простила
Всім.
Бо такий наш лютий.
Три роки поспіль він вже
Кожного тут "фільтрує".
Може ми ще ... "напишем"
Те що когось врятує.
Наше ж бо рятувати.
А не вбивати, наче...
Хочу його спіймати
*зайчика* сонця...
Бачу
Сонце, людей та небо...
тобто, працюєм далі.
Хтось на чужі потреби
Хтось на свої медалі
я тільки з дітлахами
тими що "особливі"...
В небо злетить з птахами
віршик мій.
Час кмітливо
лад наведе, напевно...
Дякую,
Отче Вічний!
Може все й не даремно.
Скиглити нам не личить.
Думала вже не зможу...
© Copyright: Анна Владиславовна Смолякова-3, 2025
Свидетельство о публикации №125022705327
Свидетельство о публикации №125022705327
Рецензии