Меланхол я

Коли мені журливо на душі,
то знов дарую часточку надії,
сідаю і пишу для вас вірші
такі,які лиш я писати вмію.

Свій поклик у поезії знайшов,
бо іншого життя й не уявляю
це мабуть Божий Дар з небес зійшов
вам всім відповідально заявляю.

Поеми я пишу,про час сумний,
знімаю перед вами капелюха,
і про тернистий долі шлях земний,
про України горе і розруху.

А ще мої вірші про рідний край,
про пращурів і Україну-матір,
про Білозір'я і зелений гай,
красу природи і батьківську хату.

У кожного поезія своя,
та доки не пройдеш елегій дюни,
вірші легкі,мов пісня солов'я,
а інколи й журби помітні струни.

Не знаю,чи це сповідь,може вірш,
не раз в житті своєму спотикався
немов розлив металу повен ківш,
про здатність до поезії зізнався.

Згадав років минулих карту биту,
до всього звикла вже моя душа,
сиджу біля розбитого корита
і чергового вам пишу вірша.

Та доки буду жити на землі
я їх не забарюся вам писати,
вони гудуть у серці,мов джмелі,
душею не встигаю їх сприймати.

Я темп своїх віршів не зрозумів,
хоч і приносять відчуття  надії,
з появою весняних,теплих днів
можливо і здійсняться наші мрії.
 
Читайте й збережіть мої вірші,
вони мого життя меланхолія
а може розпач зморений душі?,
життя останні мрія і надія.

лютий 2025
О.Чубенко-Карпусь