Яке неждане оніміння
вразливих немочей душі...
здалось, неначе небо синє
уперлось в контури межі
людського зору. І тряхнУло
і рівновагу геть знесло...
Я більш не плачу за минулим...
радію всьОму, що було.
Пережила непережИвне,
влилась в ілюзії земні... найголовніше, як не дивно,
не помінялося в мені.
Чому ж в душі гірчить до рвоти,
від болю корчиться вона?
Важкі круги коловороту...
а новий день - глуха стіна...
Депресій непролазні хащі,
ніяк не спекатися їх...
Летить у прірву світ пропащий -
під тиском воєн, зрад та лих.
Свiт пропащий
© Copyright: Ева Сокол 2, 2025
Свидетельство о публикации №125022107989
Свидетельство о публикации №125022107989
Рецензии