Нериторичне

Ну… така вже в нас доля… Чекати з рудого чеснот -
це наївність із кров;ю, якої не так вже й багато…
Але що тут поробиш?! Такий ми бо дивний народ,
що ніяк відрізнити не може бандюгу від брата…

Ми шукаємо схвалень від тих, хто завжди торгував
на вагу світовою безпекою, буцім мукою…
Про безправ;я забувши, ми молимо дати нам прав,
щоб пани не дізнались про тактику ближнього бою…

Нас не чули ляхи… абсолютно не бачив москаль…
вирізали османи і знати не знала Європа…
За мільйони полеглих у війнах про щиру печаль
говорили не нам, а осівшим в кремлі остолопам…

І здавалось би, світ ся змінив… Ми - реально такі ж,
як і наші сусіди по спраглій неспокою третій…
Але вийшло не так. Хтось встромив нам між ребрами ніж
і сказав, що Вкраїна - це міф, і на нашій планеті

українців як нації, в принципі, геть не було.
Ладно, з писка кацапа почути мерзоту, то - звично,
але з вуст Вашингтону! Хто ж нині реальне ***ло?..
І повірте, питання про вказане - не риторичне…