церковь на колесах

билингва 2016/25


***
останній тролейбус вивертає з-за кута -
акваріум для людей, розкладений триптихом -
вправо і вліво відображеним нутром із пасажирами;
пасажирів небагато, і в них втомлений вигляд,
їхні очі мляво перекочуються, немов
металеві кульки всередині пластикового лабіринту.
зірки вже розцвіли в небі,
і вийшли на полювання хижі вогні реклам
(скільки поглядів і очей їм зловити судилося?),
і в голову впливають нічні думки,
немов безшумні човни,
повні незнайомців безпристрасних.
і в кожного висить сума через плече - а що в ній?
дари згаслого дня, грайлива розмова з блондинкою,
(очі бездомного собаки - так обшукують поглядом)?
що там ще?
минулий час, як глядачі, займає місця
у порожнечі, що остигає, у ніде.
«ніде» за формою нагадує Колізей
зі спресованої вібруючої порожнечі.
ти позіхаєш і проковтуєш шматок проспекту Леніна
з кращою частиною фасаду аптеки № 3
і нудною парочкою на лавці. скоро твоя зупинка.
і ти оглядаєш тролейбус наостанок,
щоб заповнити свою пам'ять хоч чимось.
так капітан «Титаніка» з відчайдушним інтересом
читає назву заводу на зворотному боці
фаянсового блюдця.
і тролейбус від'їжджає, наче церква на колесах,
в якій ти можеш помолитися
вмираючому дню.





***
последний троллейбус выворачивает из-за угла -
аквариум для людей, разложенный триптихом -
вправо и влево отраженным нутром с пассажирами;
пассажиров немного, и у них уставший вид,
их глаза вяло перекатываются, словно
металлические шарики внутри пластикового лабиринта.
звезды уже расцвели в небе,
и вышли на охоту хищные огни реклам
(сколько взглядов и глаз им поймать суждено?),
и в голову вплывают ночные мысли,
точно бесшумные ладьи,
полные незнакомцев бесстрастных.
и у каждого висит сума через плечо - а что в ней?
дары угасшего дня, игривый разговор с блондинкой,
(глаза бездомной собаки - так обыскивают взглядом)?
что там еще?
прошедшее время, как зрители, занимает места
в остывающей пустоте, в нигде.
«нигде» по форме напоминает Колизей
из спрессованной вибрирующей пустоты.
ты зеваешь и проглатываешь кусок проспекта Ленина
с лучшей частью фасада аптеки № 3
и скучной парочкой на скамейке. скоро твоя остановка.
и ты оглядываешь троллейбус напоследок,
чтобы заполнить свою память хоть чем-нибудь.
так капитан «Титаника» с отчаянным интересом
читает название завода на обратной стороне
фаянсового блюдца.
и троллейбус удаляется, точно церковь на колесах,
в которой ты можешь помолиться
умирающему дню.

***
кожна думка про вічне, як молитва невідомому богу.
він зачекався зароджуватися,
він тільки обертається в осколках фраз,
у здогадах, у стрижах, у злегка відстовбурчених вухах,
у чорному, як смола, довгому чубчику. Бог десь поруч.
він летить до нас із майбутнього в сліпоті,
як під час бурану. обв'язавшись мотузкою часу,
він бреде крізь зливу, темряву, град,
крізь чорні діри і порожні бездарні зірки.
твої думки - як молитви у віршах. нічого, але
ти пишеш слова, а чи кинеш
цю невдячну справу? цифра править бал,
єхидно посміхається готичним обличчям,
голить кров із пальця на екран монітора.
де ж ти? неіснуючий, неможливий, немислимий. де?


***
каждая мысль о вечном, как молитва неведомому богу.
он заждался зарождаться,
он только вращается в осколках фраз,
в догадках, в стрижах, в слегка оттопыренных ушах,
в черной, как смола, длинной челке. Бог где-то рядом.
он летит к нам из будущего в слепоте,
как во время бурана. обвязавшись веревкой времени,
он бредет сквозь ливень, тьму, град,
сквозь черные дыры и пустые бездарные звезды.
твои мысли - как молитвы в стихах. ничего, но
ты пишешь слова, а бросишь ли
это неблагодарное дело? цифра правит бал,
ехидно ухмыляется готическим лицом,
бреет кровь из пальца на экран монитора.
где же ты? несуществующий, невозможный, немыслимый. где?