В’язала одяг лютому зима,
А він ходив замріяно у лузі,
На небо кидав погляд крадькома,
Розчулено зітхаючи у блюзі.
Зима ж мотала пряжу у клубки,
Плела вночі і вдень без відпочинку,
Вив’язувала квіти й ланцюжки,
А нижче – за сніжинкою сніжинку.
А потім ще й блакиті додала
І сонця промінь золотом прошила,
Здалось на мить – картинка ожила,
Бо все з любов'ю й ніжністю творила.
Раділа подарункові зима,
А лютий виглядав весну уперто.
Весь день чекав, та тільки все дарма!
Весна над ним сміялася відверто…
Чекаючи, втомилася зима,
Дарунок спересердя розпустила,
Уся її любов, уся жага
В повітрі заметіллю заіскрила…
Покритий снігом, лютий задрімав…
У маренні чуткім весна кружляла,
Він так її жагуче обіймав,
Вона його солодко цілувала…
Нероздiлене кохання
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125021708979
Свидетельство о публикации №125021708979
Рецензии