V

билингва 2016/25



***
недомальовані портрети художників в юності,
я зустрічаю вас усе життя. ваше сиве волосся
посипане попелом рукописів -
так посипають кущі троянд золою.
тільки тут уже немає квітів -
лише непомітний пустир та іржавий штир.
ваш талант у молодості вважали безглуздим, потворним, несвоєчасним, мертвонародженим -
і спалили в крематорії практичності,
як ганчіркову ляльку Гоголя,
щоб не рвала пластмасовими нігтями
шовкову обшивку докладного життя.
ось так прах Музи, насичений кальцієм і сумом,
йшов на удобрення чорнозему, добробуту,
у харчову добавку для бройлерних курей.
так лірику перетоплювали на жир.

ви, обдаровані діти,
невдалі таланти,
точно середньовічні лучники,
потрапляли в полон суспільства - вас не страчували,
але вже в школі відсікали мечем
великий і вказівний пальці,
щоб вам більше ніколи-ніколи
не натягнути тятиву шикарного лука,
не зіграти пташиний ноктюрн на контрабасі неба.
талановиті тіні й тіні висохлих талантів,
скільки вас?
і де ви зараз?

ви не дограли, на половині шляху кинули
іграшкові скрипки в траві забуття,
але хтось підбере плюшеве непорозуміння,
крокодила Гену з ґудзиковими діалогами,
і виростить упертих геніїв: крізь жар, вогонь,
сльози, мідні труби радості, характер і піт.
ну що ж: я показую пальцями - v - супостатам
на іншому березі, їхнім лімузинам, п'яним вогням,
розсудливому миш'яку «хліб усьому голова».
дражню їх - мої пальці цілі! дивіться!
але боже! скільки разів я підбирав безглузді обрубки в траві
і пришивав їх абияк, наспіх, уламком голки
фалангу до фаланги,
верлібр до верлібру.
а зараз моя муза в довгій вечірній сукні,
що поволі перетікає в нічний океан,
як було сказано вище,
точно палець, підносить до темних губ
подвійну стрілу
з трав і співу.
з осколків віршів.
тсс.


*-**
недорисованные портреты художников в юности,
я встречаю вас всю жизнь. ваши седеющие волосы
посыпаны пеплом рукописей -
так посыпают кусты роз золой.
только здесь уже нет цветов -
лишь неброский пустырь да ржавый штырь.
ваш талант в молодости посчитали нелепым, уродливым, несвоевременным, мертворожденным -
и сожгли в крематории практичности,
как тряпичную куклу Гоголя,
чтобы не рвала пластмассовыми ногтями
шелковую обшивку обстоятельной жизни.
вот так прах Музы, насыщенный кальцием и печалью,
шел на удобрение чернозема, благосостояния,
в пищевую добавку для бройлерных кур.
так лирику перетапливали в жир.

вы, одаренные дети,
несостоявшиеся таланты,
точно средневековые лучники,
попадали в плен общества - вас не казнили,
но уже в школе отсекали мечом
большой и указательный пальцы,
чтобы вам больше никогда-никогда
не натянуть тетиву шикарного лука,
не сыграть птичий ноктюрн на контрабасе неба.
талантливые тени и тени высохших талантов,
сколько вас?
и где вы сейчас?

вы не доиграли, на половине пути бросили
игрушечные скрипки в траве забвения,
но кто-то подберет плюшевое недоразумение,
крокодила Гену с пуговичными диалогами,
и вырастит упертых гениев: сквозь жар, огонь,
слезы, медные трубы радости, характер и пот.
ну что же: я показываю пальцами - v - супостатам
на другом берегу, их лимузинам, пьяным огням,
благоразумному мышьяку «хлеб всему голова».
дразню их - мои пальцы целы! смотрите!
но боже! сколько раз я подбирал нелепые обрубки в траве
и пришивал их кое-как, наспех, обломком иглы
фалангу к фаланге,
верлибр к верлибру.
а сейчас моя муза в длинном вечернем платье,
исподволь перетекающем в ночной океан,
как было сказано выше,
точно палец, подносит к темным губам
двойную стрелу
из трав и пения.
из осколков стихотворений.
тсс.