Останньэ

Цикл віршів

ЛЕГЕНДА ОЗЕРА ЗАТОПЛЕНИХ ШАХТ

У ілюзії Часу
Серед лицарів вищих звитяг
Ми щомиті герої
В голограмі Буття

У ілюзії Часу
Хоч на піку гори
Чи в покоях палацу
Навіть в товщі води

Перед аркушем з римами
По-над лоном озерним
Над дубами та вербами
У тамані химернім.

Тож легенда у лебедів є...
І водою прозорою
Струмінь б'є.

Ліхтарів зазеркалля
Смолоскипів ряди
Супроводжують далі
У глибини води...
.
Шерхот, шепіт чи клекіт
З-під озерних тунелів луна.
Шахт затоплених пекло
І дівиці-відьмиці труна.

Та дівиця-красуня
Знала трави, збирала
І краса намальована
Не одну дошкуляла

Ту матрону, що всякому
В цьому тихому місті
Від сусідки варнякала...
Чоловікові - вісті...

Казна-що говорилось
І плелось павутиння
Мов, зурочить бліда
Не тебе, так - сусіда!

Всякий знав, де - хатина...
Біля самого лісу!
Там пасеться кобила
І народу до бісу!

Били жорстко
Кляли її в смерть.
Бач! Краса лиш дратує
Коли вийдеш - з таверни!

Добувалось тут срібло.
П'ять століть промайнуло.
Шкребли озера тло
Та вивозили в нуль.

Тут рукав із ріки
Аж до шахт!
І наповнився водами
Всякий прошарок.

Нині лебеді плавають
А качок і лелек не зрахуєш!
Бач, у плавнях полюють
Та русалій проте
Н е   н е р в у ю т ь
10 Лютого 2025 Року


КРАТ КРАЩЕ

I
У спецодязі флуоресценту
Справу віків
Робить, як знає.
От і жага його зла є
Крат бути краще
Аніж керівник.
Тож він по грудці
Знання викладає
Серед принишклих
Під інеєм клумб.
Зачекай! По весні
Царівних...

II
Тож садівник
Залюбки походжає
Поглядом пестить
Майбутні свічада кущів.
Паросток чемно його проводжає.
Певно, чекає
ВеснЯних і теплих дощів.
Сила таємна для пелюстків є
Хоч у корені спить.
Час приназначений йде...
........................................
Сяйво барв цепенИть

III
Погляд доньки, що із вікон палацу
Вправно малює на полотні.
Барви хапає око, як ласо.
Геть колорити сумні!
Тато, як Будда, до всіх промовляє...
Дякуйте доброму садівнику.
Бджоли, між тим
По-над парком кружляють.
Чай буде з медом
Мандрівнику
7 Лютого 2025 Року


СМОЛА ТА СОНЦЕ

Та, що вирушає у путь...
Її не спинити.
Хай за спиною життя каламуть.
Час то пройдешній. І квити.
Має комусь розказати про себе.
І те - гаразд.
Скинути врешті корсети
І показатись нараз.
Ось я така. Душа моя гола.
Дивуйся!
Вибгалась з того, що як смола.
Сонцем засяю.
Милуйся!
6 лютого 2025 року


БИТЕ СКЛО

І
Не має значення де
Вештаєшся по розломам.
Сумління твоє за собою веде.
Тримай, бо злякався цього...
Аксіома!
Хоч як ти вже не благай
Та як не протягуй ручиці
Не син і не донька вовчиці
Нащо було дАно очиці?
Спізнились проситися в рай.
Поет попередив тебе
Де завше зламають хребет.
Концтабору контури грізно
Маячили за горизонтом.
Поет на горі усідається в крісло
Незайманою персоною.

ІІ
Сміялись? Так смійтеся зараз
Коли ведуть колами пекла.
Не раз попередив Тарас...
Про вибір дорогою битого скла...
Чого ж не молилися Богу
У Сороса секті?..
Із блазня народ реготав.
На кутніх регоче відтоді.
Війни допіка спекотА...
Напевне не вивчив просодій
І слухать Пророка не став
Тараса чи Бога Христа
28 Січня 2025 Року



ЧИЯ Є ВЛАДА?
Хто управляти світом лагодиться
Давно вовтузить ягодиці
На тронах чи у кріслах банків.
Крізь тисячі років нам жевріють світанки
Крізь вікна їх палаців, вілл.
Новий Горацій чи Вергілій
Розкаже вам про це як треба...
Плаща накинувши на ребра
Одне я бовкну лиш, що Трамп - їх друг.
Столицею ЄС не раптом стане Рим.
Прем'єрка Мелоні не верзе, що попало...
Прийшов вже час оновлених хоругв!
Недарма в нетрях золото копали
Раби на зонах, в таборах країн-прорух.
Ісус Пришестя Другого - Господар справжній
Будує Матриці стовпи
І оргії відходять у минуле бражні.
Серпом збираємо снопи
24 Січня 2025 Року


У лабіринті
Тримають його в лабіринті
Підгрунті мереж Ватікану
Бо в'язи його мускулисті!
І їжу несуть великану
Вже тисячі років до клітки.
Сидить сумовито
З ознаками мітки
На лобі захмарних думок.
Розкурює трубку. Димок
Кілечками в'ється у простір.
Думки продаються у роздріб
Як бачення перспективи
Святого Престолу. Властиві
Гріхи всі можливі попам
Щоб Папа-тиран не пропав...
Із клітки його не виводять.
Смаколики з їжею годять.
Питва надають Люциферу достатньо
Підводять дівок...
Та дебелих і статних!
Що раді повести свій рід
Від ангела-чорта
Рожевих світанків.
Здригається клітка, немов-би
Під танком
22 Січня 2025 Року

ВОГНІ ДОСВІТНІ
Світильник Часу не погасне
Бо настрій повертається напевне.
Не згадувать пройдешнє, власне...
Життя проскочить недаремно
Як мить, як зграя ліхтарів
Над озером округлим.
І чутно - серце защемить
Згадавши відчаю наругу...
Шліфуймо душі у обставинах лихих
Та користуймося стражданнями на сміх.
Наточим гостро Духу лезо - ми
Та й світло ясне відберем у тьми
І радісно вогні досвітні понесем!
Тьмяна ніч - тимчасова над усе
16 Січня 2025 Року


НА СПИНІ ВІТРУ
Є у Поета трохи тями
Не бути з тими, хто як чіп
Заллє очиці. Зранку п'яний.
Чекає з неба калачі.
А надає адреналін йому
Уяву будить і бажання
Не та життєва каламуть
А шлях прямий крізь зневажання
Свист, гавкіт, улюлюкання, хулу
Хоча б, мед компліментів та хвалу
Бо все оте йому єдино
Як кіптява горіння й диму
Бо на спині той вітру мчить...
Хіба пройдисвітам спинить?
Тож буть попереду велить
Безпечність юнака, заклята мить
Котра аж раптом ощасливить
Як підлітка у серпні сливи
15 Січня 2025 Року


РОЗЧЕРКИ
Їх знати чи не знати льоду розчерки дзеркальні
Коли перед очима фотокраєвиди у вітальні?
Така є мить... І лід, прогрітий сонцем
Останній відблиск надсилає у віконце
Через котре, як Берендей-цар, дивиться Поет.
Він мрійник є ще той і здійснювати Мрії
Вміє, ледь примружуючи вії.
Політиканом він не є, не носить еполет
Банкірів теж обходить стороною.
Завжди бадьорий дух бринить струною
14 Січня 2025 Року


ЗА ДРОТОМ
І.
Засніжені простори, де чужинці... Ба!Феодали... утримують рабів.
Давно ця Зона для туземців огороджена струмневим дротом.
Що саме узурпатор з людоловами до бульбашки призвів?
Життя - як в саркофазі, під склепінням  гроту
Котре лиш скупчення молекул... І не більш!
Обнулення йде ходом за сонце... воротом.
Люд недалекий - з досвідом страждань -  не розумніш...

ІІ.
Спочатку "жижею" наколотий усмерть
Затим як зомбі геть усе гребе під себе без зазріння!
Істота хибного сумління - плитку накладає по-під ноги окупантам в твердь
Котра є прахом прабатьків
Полита кров'ю повз коріння.
Не захисні споруди зводить клятий мер
Його невтішна зграя депутатів, судей...
Ба! Клумби квітів. Разом здача сіл і... перл
Чергове місто враз до ворога прибуде.
ІІІ.
Велика частка десь Родів Народу розтеклась
Як Вічний Жид бреде безцільно по чужинам.
Поліція чи ТЦК від Бога відреклась
Та бенкетує в Час Чуми
Крокує в Рай по мертвим, ледве не дитячим спинам.
У Раді Зрада засідає - геть зливає ЗСУ.
Здаються села іноді без бою.
Подекуди собак, покинутих в дворах та на цепу
Ніхто не випустить на волю.

ІV.
Поза сиренами однак ще зранку проблиск є Надії
Що ми здолаєм натиск бісів, все ж
Зсередини і ззовні - попри дії
Підступного чи наглого нашестя ворогів
Скиглінння та базікання мереж
13 Січня 2025 Року



Голлівуд
Нарешті драма увірвалася в життя
Заскочила в палаци сценаристів.
До кабінетів, коминів немає вороття
І пальми, як свічки. З басейнів вже нема користі.
Палає Голлівуд, ліс несвятий.
Содом, Гоморра звили гнізда тут.
У полум'ї доріжки килимові проституток
І Оскарів метал, мов, магмою розлитий.
Герої - не актори. Вочевидь - пожежники прості.
Продюсери їм не потрібні, режисери здібні.
О, фабрика, що сни продукувала - стій!
Пантери, леви із кліток ревуть голодні.
Ще б пак! Покуштувати трансвестита гідні
Коли Помпеї на краю безодні
9 Січня 2025 Року


ЗОЛОТО ХМАР
Хмар золотих відблискує рефлекс бруківка двору біля дому.
Відсунувши сніданок, каву, кекс
Князь дивувався образам в цілому і деталям твору...
На кресленні своєму архітектор виказував найкращі із досягнень стилю.
Натомість красувався князь у одязі із модного текстилю...
Напевне, з Відня, із розробок ар-нуво
Взірців, у цьому місті невідомих.
Із Франції швець Шарль Руо
Між австріяк ще й балагур відомий.
А нині золото прийдешніх хмар лиш золотить день в колориті.
Давно у Вічність відійшли шевці і денді,
королі ті
8 Січня 2025 Року

ЛИК ВОЛІ
Амбіції не втрачені проте
І хист з роками, все ж, не зник.
Як згусток сонячних енергій проросте
Творити - воля. Стиль міняє лик.
Палац простори надає
І затишок, харизму, чашу повну.
Руна розчесую я вовну.
У Фауста над Часом влада є.
А Мефістофель, Люцифер - лиш
Те, одвіку що підступно провокує.
Зозуля літ напевне пророкує
Коли до Бога звернення та зліт
7 Грудня 2025 Року

СОНЯХИ
У наступ рухаємось. Здвиг
Дат перемир'я, заморозки...
По підмороженим грунтам
Чуть танків рик.
Розшугують з окопів відморозків
Що тут за 40 срібляків
Враз опинились... Щоби згинуть!
Під соняхами клятих сопляків
Чимало скрізь тремтить.
Літа їх скоро минуть!
Сьогодні, завтра чи на днях.
Чорніє з літа ще незібраний сонях
Серед полів Зими та Стужі.
Шістьох бригад жовто-блакитних мужі
Колони рухають вперед.
Із літер золотих їх імена бере
У Книгу сторінок Буття прийдешніх днів.
За ними є благословіння дів
Дитячих уст молитви, звернення до Бога
Коли в розбитім ворогом дому
Ридає вже давно без сліз небога
В ніч з 5-го на 6-те Січня 2025 Року

ФАЛЬШИВЕЦЬ
Допитливість ще юного царя
Зіграла жарт із ним найгіршим чином.
Його майбутнє, як зоря
Навіки в каземати відійшло. Причиною
Був заколот ієзуїтів. Бач, необачно
Петро Московію полишив. Вмить забрало
Сповзло на ніс і рот його. І слово відібрало...
Мовчи, як риба. Нового Петра
Ще кращого, ніж ти. Високий, як гора!
Віднині спорядили до Кремля.
Коханка супроводжує, відома б..дь.
Залізна маска приросте з роками
І лобом розбиватимеш навпрочуд легко камінь.
На те є воля Ордену. Така от доля.
Амен!
Тож новий цар Петро дружину в монастир
Відразу запроторив. Підміну вгледіла б вона!
Удвічі більший богатир
Що слів не знає по-російськи
І верзе тільки... ж.па, о-па, сіськи...
А народився де? Бог зна!
Напевне те - царівну б ізлякав!
А зрадник Меншиков базікав полякАм
Що цар є справжній, хоч підріс на лікоть
І те, що замість справжніх ніг
Спритніш культя чи куций кікоть.
Поляки вірили, бо під горілку не в'язали лико
3 Січня 2024 Року


ПРИЇХАЛИ
Швидше світла рухаємось разом.
Думками переселяємось вмить.
Варто пам'ятати суть свою ОМ
І бути щасливим, коли не болить
Не щемить та й нема страждань.
Натомість сумління гостре, як лезо.
Не дійна тварина гавваху,  ридань
І не виляюче Сансари колесо.
Тож полетимо, телепортуємось!
Ось вістря думки про це.
У іншому вимірі, мов, народимось.
Життя до цього - лише плацента.
Хоч осторонь клацають щелепи
Шляхів манівцями, тунелів лабіринтів
Ми розливаємо безсмертя в келихи
Щоб світ тимчасовий тремтів
28 Грудня 2024 Року


СТРИБУНЦІ
Хтось запевняє і, напевне, має рацію
Телепортація можлива, якщо припустити
Що ми - як ті зібгані енергіями згустки молекул
Марнуємо свій час у Пустоті Всесвіту
У тотальному кружлянні пустоголового
пустопорожнього свавілля Хаосу
Запозичуючи, немов, відфільтровуючи
тільки вірні думки або ідеї, немов-би
золотий пісок...
І от вже випромінюємо Енергію правильного вибору та намірів!
Чим краще Ідея - тим віддаленіш
від людського розуміння...
А до богів нам ще стрибати та стрибати
зеленими кониками вслід за метушливим електроном.
Нам конче потрібні ідеї, щоб знову
коливати свої тіла
Скупчення нікчемного молекулярного
сміття, відволікаючи від неминучого
розповзання
Хизуючись одне поперед одним своєю химерністю
В ілюзорному театрі, котрий ми гордо
іменуємо життям
25 Грудня 2024 Року


Лиця чи рожі
Карми народів тотожні?
Надто відмінними є!
Голови пустопорожні
Є у тиранів проте...
Терплять терплячі народи.
Навіть вклоняються їм!
Вкрав хоч трильйони
Населення з'їв...
Ліплять небоги
З чудовиська - бога
І начіпляють - німб!
Карми народів несхожі
Як і в людей проте.
Лиця щасливі
Чи рожі негожі...
Те по весні проросте
Що ми засіяли
Дідо, з тобою!
Що на свій смак
Викроїть швець
Із хибкого сувою?
24 Грудня 2024 Року


Додому
Дорога додому це шлях у майбутнє.
Заграє донька на Дюреровій лютні.
Полотна Голландії, дошки Кранаха
Китайські фаянси, тюрбан від Аллаха
Та килим персидський колонам пасує
Цим статуям гожим. І сяйво милує
На білому мармурі вправних майстрів
Усміхнено Рік щоб з сім'єю я стрів
23 Грудня 2024 Року


Зашморг Часу
приводить до початку Імпульсу.
І от 500 років як не бувало!
500 років блукання манівцями...
Ми опинилися раптом з тобою у Середньовіччі, поки що не відкривши
Америку.
Однак, на цей раз навряд чи туди попремося на своїх каравелах.
Скоріше направимо погляди
крізь портал в Антарктиді.
Доберемось якось суходолом, сповзаючи на південь Австралії
котра, виявляється, зовсім не є островом, однак півостровом
що виростає з засніженого материка.
Тож розпочнемо відкривати Антарктиду.
Кажуть і, напевне, не брешуть факти...
За порталом зсередини чудовий клімат!
Нумо з тобою туди шурхнемо!
Привіт, Антицивілізаціє!
20 Грудня 2024 Року

Замовкаючий час
Час, замовкаючий час
Те, що ми відаєм, відаєм знов...
Дух цього часу вірних прочан
Неба розгорне руно.
Час для героя, що вирушив в даль
Час для Язона пізнати Медею
В новій землі у руці його сталь.
Стріне кохання чи, може, Цірцею
Що перетворить вояк... на свиней.
Стане невтішно тоді забіякам.
Хрюкати доля навряд чи мине...
Ризик дорожче руна позаяк!
19 Грудня 2024 Року


МОВА СЕРАФИМІВ АБО КОЛІНОМ ПІД ДУПУ
I
Коли запитали у шейха чи маєш стосунок
До мови таємної серафимів?
Просунутих тих, хто далеко стоять від профанів і фанів
Традиції вічної орфоманів, як в Римі...
Атож - відповів чолов'яга, навпрочуд ще жвавий
Хоча крізь вікИ сивобородий
Цікавого міксу вершків та брунатної кави. Із рисами всіх Вчителів благородної вроди.
З очами, мов сверлами, котрі пронизують наскрізь.
Скажи нам що-небудь... Може шейх відповість?
Почав посміхатися той... Кого трясця вхопила
Розвідати те, що собака зарила?
Е-ні! Вищі значно за мене істоти є більш компетентні
У тій розбудові структур планетарних
І в поміч їм, бачите, формули слів
Із священних вібрацій ментальних.

II
У них я проходив означений курс. Провалився!
Тож виперли в настіж відчинені двері під куполом Неба у бурсі.
Не треба питати у мене, що в спину вони примовляли...
Цей телепень здатен хіба-що... І торбу невдасі жбурляли!
Так здатен що саме? - цікавились знову у шейха.
Що саме, що саме... Та верзти дурниці у сеймі
Чи бути просроченим мером столиці
Або ж таки вченим, хоч нобелівським
лауреатом
Якимось невігласом Маском
На дріжджах крутим мільярдером
Із штату Небраска.
Однак вже ніколи не стане він майстром.
Тож я, стрімголов полетівши крізь хмари на землю, хоча без вина - відсипався в хмелю, як опісля зірок астроном.
І надбана спритність моя левітацій
Притишила ледве політ мій, вхопивши частоти вібрацій
На мить, хоч на хвильку спинивши падіння.
Прокинувся з біллю. Коліном під дупу видінням
18 Грудня 2024 Року



СВОЇМ ШЛЯХОМ
I.
Колись, давно це було...
Ще за часів Оттоманів...
Полишив орден суфіїв шейх...
Полишив... Пішов собі ген...
Далеко пішов...
Ні чутки про нього не мали...
Ні звістки якоїсь! Нічого...
Насамкінець
Впізнали на фото з газети.
Він був як завжди
Самим собою. Тим, хто ніколи
Не нудьгував
Не реготав
Не горював
Не критикував
Та й взагалі не базікав
Коли його не питали...
І головне, нікого не повчав на словах
А лише прикладом прямої дії.
II.
Отож, усі учні за ним розійшлися по світу.
Хто став десь президентом
Хто - кардиналом у богомилів
Хто - Ісусом Христом Другого Пришестя
Хто - поетом
Хто - архітектором
Хто - сміттярем
Хто - обкуреним барабанщиком
Затятим їстівником мухоморів
Хто - монахом на високій горі
Хто батьком великої сім'ї і заможним
господарем...
І так кожний віднайшов щось своє...
Тому і ти, добродію
Встань і іди по своє
Своїм шляхом, чи стежкою
Чи манівцями, насамкінець!
Однак з рушійною силою
Твердою волею відкривати
Сторінка за сторінкою Книги Буття
У Школі богів
15 Грудня 2024 Року


СПОВІДЬ ВІД ПРИВИДА
Ця дорога угору веде повз кладовища.
Чи є сенс вирушати все вище та вище?
Древні лицарі там за парканом почили.
Отці вічне життя їм напевне прочили.
Час згадати майстрів.
За гешефти корони ліпили.
Привид привида стрів. Розповів...
Відьму як у ставу приміськім утопили
13 Грудня 2024 Року


ДВІ ВЕРБИ
Дві верби при дорозі
Що не має відліку літ.
Близько тут і палац.
В кам'яному порозі
Є шпарина одна
За котрою віднайдеться скарб.
То майбутньої Матриці плід.
Проросте те зерно
Коли древні хороми полишу.
Тут не буде нікого.
І згадки не буде проте.
Визирне мандрівник із-за верб
із-за рогу...
Де дорога в нікуди веде.
Вдалині над болотом
Тростини вітрець заколише.
А над пусткою міста хмарина лише
І на тлі куполів, веж, з затьмареним золотом
Пролітає самотньо германський орел.
Мандрівник у соборі роздивляється
полотно
На котрому фігура пророцтва
За душу бере
13 Грудня 2024 Року


Мавполюди та інші
Колись світочі Єдиної Цивілізації
Ще сподівались на нащадків
Аж раптом легковажна пані Історія
Зхибила, подалась манівцями
Зкурвилась вщент завдяки
Абсенту і гашишу, борделям
Сигарам, цигаркам, телеграфу
І телефону, авто і вернісажам
Новітнім війнам з індустріяльним
Розмахом маховика самознищення
Людства. І тоді вартість особистості
Значно упала. Людині нав'язали
Найближчого родича в якості мавпи
І раптом емоції звелися виключно
До базових інстинктів. І от, під наглядом
Вчених штучно виведені мавполюди
Насамкінець прийняли участь у Другій Світовій... Відповідно тішили тим вождя
Отримували нагороди за найкращі
Бойові якості, проявлені у війні
Всіх проти Всіх. Так, Історія
Врешті решт була згвалтована
Мавполюдьми, Шариковими
Та іншими зомбі, котрі, збиваючись
У шайки, розпочали полювання на людей. Кінець Історії запросив Апокаліпсис на терени
Не так давно цивілізованого простору...
Де тут люди? Агов...
Ми не спричинимо вам лиха...
10 Грудня 2024 Року



Очі на крилах
Очі на крилах херувімів вдивляються
Пильно уважно в кожного. Чи знаєш
Про це? Вдивляйся і ти, друже
В багрянець паростків кущів!
Кристалізуй метафору Святого духу.
Затим заговори мовою серафимів.
Однак, прошу, будь уважним і обережним.
Щоб не шувбовснувся часом беззастережно прямісінько в океан абстракцій! Бо в тому не буде святості
поготів.
Повір, краще ходити по землі
Аніж теліпати ногами в блакиті
8 Грудня 2024 Року


Тавровані країни
Клубки енергій - наші душі
На всякий смак у розмаїтті
Оформлені Кармою. Ще б пак
Іноді тавровані з відразою
За Ломброзо... Так і країни
Місця перебування твого
У Матриці, школі Богів!
Тож настрій думок, концентрація
Затим кристалізація не проходять Безслідно у потоку хвиль Реінкарнації.
Не Революцій, як хтось сподівається...
Не Еволюцій і не Інволюцій обабіч доріг
У пилюці. Але завдяки значно Простішому Принципу Дії
Твоєї щирої думки.
От і все!
7 Грудня 2024 Року

15 засовів
В'язниця - коли орлу підрізають крила чи в'язи. А може півню, або гусаку.
В'язниця - коли стереже сон 15 засовів. Коли замість дзвонів різдвяних доноситься дзенькіт чи шерхіт ключів із кишені того надзирателя, котрому байдуже саме питання "бути-не бути"... Втрапив чи втрапить туди хтось за щось...
Ні про що..
Та от проковтує всякого монументальна Система!
Щоб і надалі тремтіли у плині часів автівок вогні обивателів...
Тихо схиляють лоби до керма
6 Грудня 2024 року

Іграшка на льоду
І от в Книзі Змін або в Книзі Буття
Чи то на Дошках Долі накреслено
Як на поверхні тонкій першого льоду
Саме те, що ти - іграшка і зтанцюєш
Гопака навіть на цій крихкій кришталевій
Основі, якщо буде на те Воля Промислу
5 Грудня 2024 року


Імперія втонула
Той пень старий, зотлілий, вже розлогий
Запам'ятав, напевне, літа Золотого Віку
Надії, сподівання тих іще атлантів
Що місце се під Сонцем боронили.
А нині дерева давно нема. Імперія втонула
У ставку. Темніють спини риб лінивих.
Щур водяний лиш щирить жовті зуби качці.
Шниряють стрімголов птахи.
Араб-прибулець оглядається навколо.
Облюбував, напевне, вежу, щоб утвердити прапор Халіфату. Бач, воїн він Аллаха вірний.
Тож з нареченими його аулу він готовий
Як слід, на славу потрудитись та народити
Вірних і затятих, чия наснага викреслить арійця
2 Грудня 2024 року


ЯК ТОЙ ПТАХ
                Сину Леву
На поверх, що під дах веде
Злітаю, як той птах.
Немає тут, нема ніде...
Того, з ким повести розмову
Я б спитав...
Назначена мені ця одинокість...
Хтось каже - це, як одноокість.
Тому мовчу, радію снам
І просто дію, як Весна...
Думки ж бо відбуваються назовні.
Чого бажаєш - раптом настає
Долонями притискуючи скроні.
В цій голограмі, що пов'язана з сумлінням
Про все одне годиться вміння
Беззастережно мріяти
Як дихати, радіти!
Той приклад враз підхоплять діти.
Не диво - посеред зими трояндам бути!
Що не вбива тебе - напевне
Не страшніш отрути.
Тому злітаєш догори
Під зойк веселий
Дітвори, що хаос, гвалт
Навкруг творить.
Тож до світлиці ми спускаємось разом
І світять лиця, розквітають в унісон.
У спільній грі напевне є резон.
З Майнкрафтом син будує горизонт.
Як птах злітає по-над хмарочосами своїми.
І стадіони виникають, і басейни, і канали...
Хіба буває у його уяві ліміт?
Коли, як цар - реконструює давньоримські зали
28 Листопада 2024 Року


ДАР ЛІТІЮ
Симфонія гілок... І присмерк
І раптом вбитий сей кілок
Як Томагавк у Небо...
Присмак
Війни останніх сих часів.
Тож літакам налагодять шассі
Для того, щоб навіки полишився
Дар Літію благословенний під котролем.
Політики нові вже приміряють ролі
І маски геть викидують старі.
Кремлівці, як щури, забігали в тривозі.
Диктатора кінцівки геть в треморі.
Атакамсами гатять в хвіст і гриву їх.
Ба! В Книзі Забуття на цій сторінці... сміх
І Господа і янголів триває... Дружній регіт!
Ба! Жадібність до надр чужих
Дніпра славетних берегів
Карається самою Берегинею далебі
Орантою, котрій над хвилями рокоче гімн.
Тож безпілотники летять у далечінь
А дзвони все гудуть від каланчі.
Проміж москви залишилась одна
Стовбичити серед боліт зі дна
27 Листопада 2024 Року


ЧАС-НЕБИЛИЦЯ
I
Під ліхтарем проходжу і по сходам далі
Повз вітражів віньєтки та медалі
Орнаментів Сецесії примхливої сезони
Десь років сто і з гаком, що були тому
В багаття моди підкидаючих резони.
Сучасне людство не второпає тепер
Для чого леді капелюх, перо, тремтливі зони...
Під ручку лікоть подавав їй кавалер?

II
Все те минуло. Носимо капуци
І в балахонах утопаємо... Підкаже лиш суфлер...
Для чого в лісі олені рогами б'ються?
Чому в зигзагах рококо рель'єфи в'ються?
Потроху жер всіх унісекс, зник всякий флер.
Вакцин отруту подають як шоколад чи кекс...
Тож мітять жабою напої, їжу
І майже всякий в шлунку десь плекає грижу...
Статей сум'яття трапилось.
Так що із тим робити?

III
Тож горщик сей кривий - якнайскоріш розбити!
Невдалий витвір, що розбещене сумління
Продукує. Короткий вік зозуля накукує.
Невдахи цих століть останніх, геть просніться!
До Бога, до Краси нарешті лицями зверніться!
Цей Час лихий пройде, як небилиця
Як ураган, що вщент зтирає звичай
Традицію, манери, смак, по стилю клопіт
Котрі ненавидить тих натовпів базарний попит.
Будь проти тих часів і не охопить відчай
Коли ти з думкою крізь парк направив стопи.
24 Листопада 2024 Року


ЕКЛОГА
I
Крізь тіні я тут забарився
Де листя жовтаве, підхоплене вітром.
Навколо дерева здригались. Проте не хилився
Під входом в палац сей
З рельєфом, оскаленим Образом Гідри.
Тож тіні зривалися, рухались проміж
Тих стовбурів, скрипом волаючих в небо.
Господь попускає... На звернення - в поміч
Шле янголів, щоб розрішити потребу.

II
Послухайся, брате, явлених смислів
У шерхоті листя чи крил дуновінні
Як в глек той гончар - оформи у вислів
Підйом на шляху чи, може, падіння.
Однак, не здолати рух переможний
Що Духом зоветься.
І ввесь - життєдайний!
Відкинь маєту та брехливі, порожні
Навіяні звуки... Зойки із стайні.

III
Зневіру відкинь, як коваль, що ударом
Керує залізом, розпеченим в жарі.
Бач, вітер у скло б'є... Рокер в гітару?
У льоді проте свинець вітражів!
В палаці, де сходами вистланий килим
Пишу я послання-прохання до Бога
Ось вже філіжанку я кавову вихилив
За тим - не одну...
Так бажає еклога.
19 Листопада 2024 Року


У ЛИСТОВЕРТІ
Ось тут я буваю. І найчастіше.
Тож кожного майже дня
Стрінеш мене так само
Як і 700 чи 200 років тому.
Сьогодні на білій лаві
Ми сиділи з Еліотом.
Над головами нашими
Час від часу пролітали
Дикі качки до озера.
Чому ми називаємо
Цих качок дикими
Та ще й у ці здичавілі
Часи
Штучно створених
Людських м'ясорубок
Під назвою воєн?
Так-так... відповідав
Мені Томас, хитаючи
Головою зі сціпленими зубами
Котрі прикрашала кубинська сигара.
Він був одягнений як завжди...
Як денді.
Однак крізь дим дивилися
Тільки очі. Майже як привид
Не знітився під наскоком
Раптовим натиском
Листоверту.
Куди ти? Не щезай, пане Вітре!
Ще б пак! Ми давно не бачилися...
Тож продовжимо
Нашу німу розмову-прамову серафімів
Тут, на білій лаві
Що на гермаській основі
По-під стінами княжого дому
Де чомусь я замешкався
Попри донкіхотові кружляння віками.
Так буває, маестро!
Покоління людей відходять
Так само, як дуб, світове древо
Зкидає листя...
Ні-ні. Ми вічні
Бо відтворюємося з необоримою
Наснагою
Сьогодні, зараз, у листопад
18 Листопада 2024 Року


ВІХИ
I
Будинок розваги і втіхи.
Оселя нестримних бажань.
Життя поділяєш на віхи.
Прямуєш тоді без вагань.

II
Крізь парк цей виходь до озер!
Хтось думає - князь чи позер?
Однак, це мій внутрішній світ
Котрий ось явився... Привіт!

III
Запрошую погостювать
На конях погарцювать
В пленерах намалювать
Дуби в висоту карколомні

IV
І лебедів плин неквапливий
Фей, дів, зачарованих в співах
Крізь хащі одвік буреломні.
Крізь громи, о Вітре
Мій брате з Дощем

V
Штрихуй же палацу колони.
Проходить твоя ностальгія і щем.
Сезонів перЕбіг стікає з долонь.
Захочеш, то нумо - у човен...
За качкою пес ухопився - чого він?

VI
Тож скочим на коней далІй...
Час є до обіду. До гонгу мерщій!
І от сидимо за дубовим столом.
А цар-голова - то кастрюля з борщем.
Наїдків, напоїв стоїть напролом.

VII
Все те попоїсти достоїн
Мій гість, хто із Вічністю воїн
Чий Дух по-над небом сягає орлом
Хоч Час огортає чоло
2 Листопада 2024 Року



ДОСИТЬ
І час їх оргій сумних чи, навіть, у струменях жаху емоцій
У дим перетворених, чад смолоскипів, демонів опцій
Пронизана дрижаками, здригається матриця їх огидна.
Просвітлення кат-ма. Тату на тілах. В очах жалю не видно.
Запаморочення від кровища і чаш, що до губ, мов, свистків з силікону оці навіжені підносять.
І голих вакханок затим на руках із капИща під ранок виносять.
Таксі розбирає тіла ще живі із душами напівмертвих. Ба, досить!
То й натовп у залі у ритмах свинцевопротяжних потроху рідіє у масках безносих
Виттям аж до серця роздертий, голосить.
Ба, досить!
У відчаї хочеться раптом кремові десерти.
Оговтатись!
Далі мерщій прямувати від ідолів лиха і смерти
Бо досить
31 Жовтня 2024 Року

ВІЛЬНА ВЕРСІЯ ЗАМИСЛУ
Із молотом цей голий чоловік
Знаряддям забивати цвЯхи і не тільки.
У нього сині кола коло вік
Бо пива перепив на вихідні
Об'ївся кільки.
Стовбичить із стіни за те, що нагрішив
З повією попри про все зв'язався
За те, що діток і дружину полишив
Десь вештався, додому не являвся.
І от він на стіні тепер.
А скульптор тішиться...
Ще й молота припер
30 Жовтня 2024 Року


ПРОБЛИСКИ
Безпечна і німа година
Коли ти посеред дерев
І Часу стомлена ріка
Під Небом плинна
Повз стовбурів століть
Де гілка гілку тре.
Птахи кричать
Бо їх лякають хащі.
А риби глибші
Десь шукають нори.
Під хвилями ще не заклякли.
Роззявляють пащі.
У мулі тицяють носи.
Лінивий норов...
Об'ївшись черв'яків
Їх жирні тулуби
Без руху майже.
Так Осінь в Зиму
Переходить тихо.
Лід скоро всі бажання зв'яже
І буде краще
Бо сон їх оминає лихо.
Я тут, на березі Один.
Вітрець розкаже ще
За проблиском води
29 Жовтня 2024 Року

ЩЕМ
I
Одначе білих папуасів прирекли до смерти.
Бач, острови підтоплювати стало.
Війну придумали, щоби населення геть стерти.
Hа третій рік війни залишилось нас мало.

II
Так полководців блазень зкерував
Щоб м'ясорубки без упину
ЖерлО ковтало, вирувало...
А з островів лунало ще... Жінок, дітей
Вже не годуй борщем..
На передок в нулЕвім строї!
А зброї, може, і підкинем, і потроїм!

III
Тож до останнього тубільця, на горе наше - українця
Ви бийтеся з Лихим Господарем Тайги. Ги-ги.
ЖерлО ярилО, хлюпалo по вінця.
У черзі юрмились плантатори нові.

IV
Заселення проект у вченій голові
Із Оксфорда та Кембріджа не забарився.
А блазень, як упир, ще крові не упився.
Лиш хрюкав та хрипів своє...

V
Дітей в'язати білих папуасів навзаєм
Обіцяних мільярдів.
Обіцянок-цяцянок надаєм!
Щоночі б'єм по кулям гри в більярд.
І клацало, і гупало на Банковій щомить.
У бункері, у бункері, напевне, не щемить
26 Жовтня 2024 Року


ГЕНІЙ МІСЦЯ
I
Його вага росте з віками
Хоча ти і не знаєш
Хто він, що він?
То геній місця.
Геть втілився в камінь.
Лоскоче раптом
Між гілками промінь.

II
Як вбитий цвях
У землю п'єдестал
І не здригнеться м'яз
Хоч час його настав!
Птахів крикливих
Не дістане гомін

III
І навіть землетрус
Не розгойдає долі човен.
Пориви вітру не жахають
І не скуйовдять над чолом волосся.
Та струмені дощу
Лиш посліди птахів змивають.

IV
Над купкою туристів пронесеться...
Геній місця...
Хто він?
25 Жовтня 2024


ГІМН КРІЗЬ ГРІМ
Вони клепають без упину
Та шаленіють в вишині
Затяті оркестранти з тилу
Із диригентом на чолі.
Амфітеатром луки, ріки
Ліси, обійстя, кукуріки.
Чекають барабанний дощ
На огородах всякий овоч...
Під тином стелеться барвінок...
Всі п'ють водицю, хоч не хоч!
А хмари б'ються, як титани.
Все наступають з;за гори.
Гімн натиску крізь грім повстане
Та все програє до пори
Коли раптово тиша знов...
Тож, диригент дослухавсь сов.
29 серпня 2024


ІЗ ХАЩІ
Парк тут свої пропонує принади
Щоб тобі, друже, дослухатись вкотре...
Серед кущів рулад серенади.
В хащі мерщій геть зникає непотріб
..Трійка котів здичавілих, не кволих. І наче
Зовсім інакші вони! Десь вдалині
Привид міста, як начерк
Що остогидлих ледащ полонить.
Тут, в царині комишів, бути ладно, окремо
І захищати кицьок люто, кревно
Та полювати, як хоч, недаремно
Де й їхні предки птахів в очереті
Та різномастних мишей осередки
В грі рівноправній як слід коротили
І носи гордо на люд воротили.
Не з супермаркету їли полову
Та апетит свіжини виявляли по лову.
Прайд здичавілих котів кида місту
Виття, виклик відлюдного стилю життя!
Хоч потребує життя те звитяг.
Бути не хочуть кастратами, ляльками
Тут, вдалині магістралей сурми.
Бач, хазяї свої сльози проплакали...
Все, що потрібно... Хапай свою мить!
2 жовтня 2024


ПОВЗ ЧАГАРНИКІВ
Ми блукальці, приблуди у світі.
Аж ніяк не володарі з тим.
"Королі" то є слово облудне.
Може, блазні, що здерлись нагору
Нетоптаним шляхом крутим.
За зарослими цими стежками
Що обабіч лапастих чагарників
Від стопи геть пострибає камінь
Що чекав півжиття, бо торкнутися
Серця хотів...
Повз ощерених скель
І зубастих жертовників диму
Я іду навмання, ні на йот
Не здригаючи сиву імлу
Розриваючи "бути не бути"
Дилему
1 жовтня 2024


КРІЗЬ ДВЕРІ
крізь двері чи в яму геть підемо ми
Господь все то знає вирішує вмить
в Скрижалях записано Книзі Буття
за кроком ліворуч нема вороття
світанок комусь а чи ніч безкінечна
дискусія тут, схаменись, недоречна
живи як Король якщо те є по праву
трудись до мозоль якщо те є по нраву
виконувать маєш що треба робити
І серцем приймаєш що варто любити
23. 08. 2024