День бабака

   Тут нічого не зарито, окрім собаки. (с)

Дім умебльований жалем вінчає паркан. –
Дім молодої невістки блищить і юрбиться
Смутком посеред нещастя у день бабака... –
В день вихідний господиня зсипає корицю
В теплу долоню, а потім – на спини було'к,
Що їх надвечір вона почастує з синами,
Як то колись з чоловіком в неділю було
Ще до війни... Що триріччя накоїло з нами? –
Горе сповільнило час у хатинах сімей,
Перетворивши квітучії душі на кремній,
З котрих накрапує віри останній єлей
На незагоєні рани у сутичці кревній;
На поіржавлену гойдалку в гожім дворі
Дому з парканом, що сяяв, а роки потому
Чадна біда заступила на чистий поріг,
Вклавши на плечі невістки журбу невідому
За чоловіком загиблим і батьком синів. –
Розпач від того і ось де собака заритий! –
Піч, випікає що здобу, виштовхує гнів –
Вугільну лайку з осель на могильнії плити
Теж умебльовані: лави й гранітні столи;
Квіти в замерзлій воді та поранена тиша.
Вітер, що сліз у гранчак щедрувато долив,
Чорні стрічки горевісні повільно колише
Й пестує біль, що його вже несила нести –
Біль, що його, наче рідного, годі й подіти
У сьогоденні. Тому і плодяться хрести
Та із розтрощених вікон вдивляються діти;
Й гойдалки далі з'їдає голодна іржа
Та берегиня пече поминальні буханки
За чоловіком, востаннє який приїджав
І без якого наразі спустошено ранки... –
Плаче невтішна невістка – то доля така –
Дихати ради дітей в порожнечі задухи;
...Свекор не голиться вкотре у день бабака.
Й любо стискає натерті корицею руки.

09 лютого 2025р.