Нас не вчать, як зупинятись, щоб прислухатись до шелестіння листя на деревах, сплеску води, до тремтіння повітря, яке сколихує крилами птах...
Нас не вчать відчувати, як на загривку стає дибки шерсть, і треба слухати, нюхати, чекати, злизувати слину з кликів і бути готовим до стрибка у певний момент, коли того потребує життя.
Нас не вчать, як впізнати один одного за три секунди. По запаху спітнілого тіла. Коли бачиш, як крапля поту стікає по його підборіддю, а ти вже відчуваєш як вона лоскоче твої стегна. Зараз вона впаде у твоє море хімічних синапсів, і, коло за колом, буде гойдати тебе зсередини, посилюючи збудження.
А потім, приходить твій звір і робить свій вибір. Він дивиться тобі в очі і запитує: що ти знаеш про любов?
)
Нас не вчать
© Copyright: Свэтка Лабуда, 2025
Свидетельство о публикации №125020905760
Свидетельство о публикации №125020905760
Рецензии